У драматичній творчості Михайла Старицького соціально-психологічна драма "Не судилось" займає чи не найвище місце - психологізм і типовість кожного персонажу, художня досконалість кожної сцени і драми і в цілому - заворожують сучасного читача. Драмі вже понад 150 років, а актуальність проблематики важлива й до тепер. Михайло Старицький торкнувся тут вічних проблем вірності і зради, щиросердності і підступності, добра і зла.

Живе собі людина мирно, працює, має сім'ю, і в один день все змінюється. І це не війна, коли бачиш ворога, це радіація - підступний невидимець, що гірше ворога несе небезпеку.

Кожна із цих розказаних історій постає моторошною страшною правдою. Кожна історія - це монолог. Почуттів, думок, слів. Монолог очевидців, потерпілих, родини ліквідаторів, переселенців...Людей, які пройшли це пекло, але яким вдалося вижити, вони намагаються проаналізувати, як це трапилося, вони діляться своєю історією життя і розказують як їм жилося далі. Все що їх об'єднує - зламані долі та втрачені життя.

У своїй повісті письменник знайомить з одним із важливих історичних епізодів - героїчною боротьбою наших пращурів із чужоземними загарбниками. Події відносять читача у XIІI століття, коли монголо-татарська орда, на чолі з Чингісханом Батиєм, захопивши Київ, прямувала через Карпати в Угорщину.

Іванові Франкові вдалося яскраво відтворити яскраві образи захисників
сплюндрованої землі Галицької Русі, а також її зрадників.

Щоразу читаючи твори представників Німеччини, тим більш спостерігаю факт наскільки міцно фаустівське питання пошуків сенсу людського життя вкоренилося в німецьку літературу. Перший камінь у фундамент заклав батько Фауста - Гете, з творчістю якого я познайомилася минулоріч. Та кожного разу ця проблематика в німецькій літературі  все більш закохує мене в себе. От із недавніх прочитаних письменників - Томас Манн, Генріх Бьоль, Міхаель Енде, Еріх Кеснер. Прийшов час дізнатися як замислювався над цим питанням Фрідріх  Шиллер.