«Відьмак. Останнє бажання» — збірка фентезійних оповідань польського письменника Анджея Сапковського, написана у жанрі епічного фентезі та видана 1993 року. А щодо українського перекладу, то перше оповідання з серії «Відьмак» було опубліковано в українському журналі «Всесвіт» 1990 року в перекладі Миколи Рябчука. Повністю ж офіційний переклад українською всіх 8-ми книг серії «Відьмак» з'явився лише у 2016-2017 роках у видавництві «КСД» у перекладі Сергія Легези. Обсяг — 288 сторінок. За своєю структурою він поділяється на 13 оповідань.

ТРЕТЯ ДІЯ
1
Минуло три дні. Рина сказала Улі, що сьогодні відбудеться дуже важлива подія — тьотя Мотя говоритиме з Мокієм стосовно зміни прізвища. А він собі в підтримку приведе людей з комсомолу. Яким буде результат цієї зустрічі не ясно, але вже страшно. Одне радує, що Мокій пересварився зранку із Київським родичем через кінострічку, щось там зі стилем пов’язано. Мокій його назвав вузьколобим націоналістом та шовіністом, тоді коли дядько Тарас намагався йому заперечити та довести, що він просто стоїть на стороні рідного, українського.

Дійові особи:
Мина Мазайло — дрібний службовець з міста Харків, середнього віку.
Килина Мазайло — жінка Мини.
Рина (Мокрина) Мазайло — донька Мини та Килини.
Мокій — брат Рини, син Мини та Килини Мазайлів.
Уля — подружка Рини.
Тьотя Мотя — сестра Мини з м. Курськ.
Тарас Мазайло — дядько Мини з м. Київ.
Баронова -Козино — вчителька "правильних проізношеній" російської мови.
Тертика, Губа, Аренський — комсомольці, товариші Мокія.

I
Я побачив, як ти вийшла зі свого гірського дому, поглянула донизу. Почувся голос твоєї матері, яка кликала тебе, називаючи Терезою. Ти всміхнулася до когось. Просторами Рудних гір блукає вітер. Відчувається дзвін сухої весни. Ти підіймаєш руки так, немовби тобі хочеться полетіти.