Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
Сповідь Гоголя
Вій — це сповідь Гоголя в образі бурсака Хоми Брута перед панночкою-Україною.
Гоголь потаємно розповідає в повісті про свої переживання.
Хома Брут — зрадник, що зрікається своєї раціональної гідності вченого перед силою ірраціонального.
Панночка — символ нескореної козацької Січі, що, попри свою загибель, намагається відродитися і помститися своєму кривднику.
Вій — дзеркало, що висвітлює сірі коридори душі Хоми.
Смерть Хоми — це своєрідний акт філософського самогубства.
Повість наповнена символами, розкиданими по полях книги.
Історія Житомирщини
На історичному факультеті в нас був такий предмет «Історичне краєзнавство», де ми вивчали історію рідного краю. Подібні предмети є також у навчальних програмах студентів-туристів; свого часу подібні курси були у школі. Отож, поява посібника була на часі. Комплексно історію Житомирської області було описано наприкінці 1970-х років у серії «Історія міст і сіл. Житомирська область». З марксизмом-ленінізмом, цитатами класиків, ідеологічними кліше та застарілими даними. Власне, назвати рецензований посібник ідеальним теж не можна.
#
Реінкарнація давніх переказів
Гуляючи на природі — розглядаючи ліс, поля, гори, усю красу, яку дарувала нам матінка-земля, — ми рідко замислюємося над тим, що все довкола є її дітьми. Авторка пропонує зануритися в глибини минулого й віднайти загублені фрагменти памʼяті наших пращурів.
З енциклопедичною точністю вона реінкарнує давно зниклі усні перекази у своїй книжці.
Різноманіття істот, якими переповнені сторінки, захоплює.
Книга написана доступною мовою й залишає по собі легкий слід давніх подій, ніби подих історії, що торкається плеча.
Восьмигранник
У цих оповіданнях важливим стає те, що зазвичай лишається непоміченим. У “Ліліані Блум” бажання проявляється як стороння сила, що обирає собі господаря. У “Близьких відносинах” погляд діє точніше за події. У “Нічній спіралі” реальність міняє форму так тихо, що це нагадує не фантастику, а природний процес. Головна ідея збірки — багатогранність людського переживання. Кортасар пропонує не одну правду й не одну перспективу, а декілька граней одночасно. Він ніби каже: світ не плоский, і ми не плоскі. У нас завжди є кілька рівнів реакцій — свідомих, напівусвідомлених.
Бестіарій
Оповідання збірки пропонують дивний простір, де логіка стає другорядною. “Бестіарій” досліджує як у людській повсякденності може народжуватися щось дике. Не обов’язково зовнішнє, частіше внутрішнє. Кожен персонаж зустрічається з тим чого боїться: зі спогадом, з імпульсом, з прихованою правдою. Звірі Кортасара — це не фантастичні створіння, а наші нерозказані стани, надломлені бажання й примари. Кортасар не лякає — він дає можливість зрозуміти: те, що здається нам зовнішнім монстром, найчастіше сидить у нашій кишені, тихо ворушиться й чекає моменту вийти на світло.
Поза часом
Це збірка, у якій Кортасар знову доводить: час — лише зручна ілюзія. Щось на кшталт годинника, який ми заводимо, щоб не зійти з розуму. У цих оповіданнях автор підсовує миті, що виходять за межі передбачуваності. Кортасар пропонує персонажам ситуації, у яких звичне раптом перегинається. Слово позбавляється власного значення, погляд триває довше, ніж має право, а випадкова зустріч зсуває простір. Усе ніби те саме, але світ уже не тримається. Кожне оповідання — це мить накладання двох часових ліній, двох станів свідомості, двох можливостей. Кортасар не пояснює дивне.
Усі вогні — вогонь
Кортасар випробовує межі того, що називаємо реальністю. Оповідання поєднує одна особливість: вони відбуваються у двох реальностях одночасно. У тій, що ми бачимо, і в тій, де зароджується мотив. У “Усі вогні — вогонь” античний світ і сучасне місто переплітаються так, наче між ними немає століть. Ідеї збірки виростають із дрібниць — випадкового погляду, незначного руху. Кортасар показує, що людина майже ніколи не помічає, як її власні бажання створюють рельєф світу. І саме ці мікророзломи, а не гучні події, визначають усе подальше.
Гра в класики
“Гра в класики” поводиться з читачем як зі співучасником. Унікальність роману — у його конструкції. Це спосіб розширити межі того, що ми називаємо читанням. “Необов’язкові глави” не повторюють історію, а розсувають її. Завдяки цьому текст змінює форму залежно від шляху, який обирає читач. “Гра в класики” говорить про свободу без декларацій. Свобода тут — це можливість зібрати свій власний світ із фрагментів, розкиданих автором. Це право не погоджуватися з наративом і створювати новий, особистий. Кортасар створив текст, який неможливо прочитати однаково двічі.