Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Техану
Це тиха книга про те, що залишилось після чарів. Якщо перші частини циклу відкривали розлогі простори світу, сповненого магії, то тут Ле Ґуїн повертає погляд у місце, де слово втрачає силу. Це історія про те, як живуть після подвигів, коли світ не очікує нічого. Тенар повертається не як героїня, а як людина, що пізнала межу. Ґед — без магії, без ролі, без тієї сили. Їхнє життя на острові здається непомітним, але саме у цьому непомітному Ле Ґуїн знаходить істинну вагу існування. Вона говорить про буденність як про форму глибокої мудрості. “Техану” — це переосмислення усього Земномор’я.
Останній берег
“Останній берег” — це книга, у якій тиша звучить гучніше за заклинання. Урсула Ле Ґуїн веде в повільне невідворотне наближення до межі, що відділяє життя від забуття. У цьому романі магія згасає, і саме в цьому згасанні народжується нова ясність. Ґед, який колись оволодів істинними іменами світу, тепер вчиться втрачати. Його подорож з юним принцом Арреном не про перемогу, а про спокійне прийняття кінця — як природної частини кола, у якому дихає Земномор’я. Ле Ґуїн пише про смерть не як про трагедію, а як про глибоку рівновагу, якої ми так боїмося.
Світи вигнання та ілюзій
Ця книга нагадує сузір’я: кожне оповідання — окрема зірка, але справжній сенс народжується лише тоді, коли дивишся на них разом. Урсула Ле Ґуїн випробовує людину у просторах, де час і простір — лише м’яка тканина для мислення. Її “Чумацький шлях” — не мапа космосу, а карта внутрішніх територій, які людина часто залишає без назв. У кожному світі цієї збірки є вигнання — від дому, від тіла, від звичного способу думати. І є ілюзія — як спосіб вижити, як тонка плівка, без якої неможливо дихати.
Гробниці Атуану
Книга звучить не як продовження пригод, а як повільне занурення в темряву, де кожен крок стає діалогом із власною свідомістю. У центрі історії дитина, яку позбавили імені, щоб зробити жерцею Безіменних богів. Але навіть у місці, де немає сонця, залишається тонка тріщина, крізь яку просочується сумнів. Ле Ґуїн не пише про “боротьбу добра і зла” — її цікавить інше. Як людина позбавлена власного “я” може знову знайти його, навіть якщо довкола — лише лабіринт і темрява. “Гробниці Атуану” — це книга не про магію, а про вихід з полону у власному серці.
«Салдатики»
Завдяки участі в Конкурсі маю можливість перечитати Винниченка. І переосмислити. Оповідання «Салдатики». В назві нічого такого немає та й до останніх декількох абзаців нічого такого немає й у сюжеті. 1900-ті роки, як мені здається за тлом оповіді. Селяни вчинили бунт проти німця-поміщика, який платить їм мізерні 10 копійок. Вчинили, бо хвиля бунтів пішла по сусідніх селах, де народ буквально вдавався до грабунку. Ще й листівки по селу хтось поширив, де писалося про несправедливість й гноблення. На чолі виступу став Явтух.
Служниця спостерігає
Фріда Мак-Фадден у “Служниця спостерігає” створює історію, де побут перетворюється на поле напруженого спостереження. Здавалося б, буденна робота служниці в заможному домі стає точкою перетину чужих таємниць, мовчазного страху та тихого бунту. Мак-Фадден пише просто — але ця простота обманлива. Її речення лаконічні, точні, мов короткі спалахи камер відеоспостереження: показують рівно стільки, щоб читач не міг відірватися. Авторка використовує паузи, побутові деталі, недомовленість. Саме в тиші між словами народжується тривога.
#
Суд
Оповідання Володимира Винниченка «Суд» уперше прочитала у школі. Сьогодні перечитала його ще раз, бо в юності багато речей сприймається інакше. Тоді воно мені здавалося нудним, незрозумілим та важкуватим для усвідомлення. Ніяк не могла зрозуміти, як на початку 20 століття студентство зачитувалося Винниченком, якщо пише він лаконічно, проте зарозуміло. Сьогодні «Суд» мене вразив. Йдеться про українське село початку минулого століття, коли колишні кріпосні за безцінь змушені працювати на панів. Це період напередодні революції 1905-1907 років, швидше за все.
#
Теорія літератури. Частина друга
Багатьом, напевно, відомо, що «Енеїду» Івана Котляревського називають бурлескно-травестійним твором. А що таке бурлеск? Чи ставив хтось із нас це питання? Не лише художній фільм, як виявляється. І слово «травестія» не обовʼязково стосується людей нетрадиційної орієнтації, хоча й йдеться про переодягання. Переодягання римлян у козаків чи козаків в античних героїв? А що таке балада? Наприклад, у Тараса Шевченка є балади «Тополя» та «Причинна». Що таке притча, яку часто використовує Коельйо? І не тільки він. Взяти хоча б біблійні притчі. Якими є риси романтизму і реалізму?