Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
#
Як не загубити себе в епоху споживацтва
Вам ніколи не доводилося обмірковувати питання : Мати або бути?
Саме про це писав Еріх Фромм, виставляючи присуд сучасному суспільству споживачів: ви приречені. Фромм пропонує читачам зробити вибір між двома способами життя — буттям і загарбницьким володінням.
У ядрі книги лежить протиставлення двох систем цінностей.
Чарівник Земномор’я
Ле Ґуїн творить світ, у якому мова має вагу каменю, а ім’я — це сутність. Її “Чарівник Земномор’я” не схожий на звичні казки про навчання й силу. Це оповідь про те, як знання стає тінню, якщо його не супроводжує усвідомлення. Ґед, юний чарівник, проходить шлях самопізнання. Він переслідує власну темряву — створену ним самим. Ле Ґуїн показує, що найбільше випробування — зустріч із власним “я”, від якого не втечеш жодними закляттями. “Чарівник Земномор’я” — це книга про відповідальність перед власною силою і перед словом. Магія тут не розвага, а мова світу.
Техану
Це тиха книга про те, що залишилось після чарів. Якщо перші частини циклу відкривали розлогі простори світу, сповненого магії, то тут Ле Ґуїн повертає погляд у місце, де слово втрачає силу. Це історія про те, як живуть після подвигів, коли світ не очікує нічого. Тенар повертається не як героїня, а як людина, що пізнала межу. Ґед — без магії, без ролі, без тієї сили. Їхнє життя на острові здається непомітним, але саме у цьому непомітному Ле Ґуїн знаходить істинну вагу існування. Вона говорить про буденність як про форму глибокої мудрості. “Техану” — це переосмислення усього Земномор’я.
Останній берег
“Останній берег” — це книга, у якій тиша звучить гучніше за заклинання. Урсула Ле Ґуїн веде в повільне невідворотне наближення до межі, що відділяє життя від забуття. У цьому романі магія згасає, і саме в цьому згасанні народжується нова ясність. Ґед, який колись оволодів істинними іменами світу, тепер вчиться втрачати. Його подорож з юним принцом Арреном не про перемогу, а про спокійне прийняття кінця — як природної частини кола, у якому дихає Земномор’я. Ле Ґуїн пише про смерть не як про трагедію, а як про глибоку рівновагу, якої ми так боїмося.
Світи вигнання та ілюзій
Ця книга нагадує сузір’я: кожне оповідання — окрема зірка, але справжній сенс народжується лише тоді, коли дивишся на них разом. Урсула Ле Ґуїн випробовує людину у просторах, де час і простір — лише м’яка тканина для мислення. Її “Чумацький шлях” — не мапа космосу, а карта внутрішніх територій, які людина часто залишає без назв. У кожному світі цієї збірки є вигнання — від дому, від тіла, від звичного способу думати. І є ілюзія — як спосіб вижити, як тонка плівка, без якої неможливо дихати.
Гробниці Атуану
Книга звучить не як продовження пригод, а як повільне занурення в темряву, де кожен крок стає діалогом із власною свідомістю. У центрі історії дитина, яку позбавили імені, щоб зробити жерцею Безіменних богів. Але навіть у місці, де немає сонця, залишається тонка тріщина, крізь яку просочується сумнів. Ле Ґуїн не пише про “боротьбу добра і зла” — її цікавить інше. Як людина позбавлена власного “я” може знову знайти його, навіть якщо довкола — лише лабіринт і темрява. “Гробниці Атуану” — це книга не про магію, а про вихід з полону у власному серці.
«Салдатики»
Завдяки участі в Конкурсі маю можливість перечитати Винниченка. І переосмислити. Оповідання «Салдатики». В назві нічого такого немає та й до останніх декількох абзаців нічого такого немає й у сюжеті. 1900-ті роки, як мені здається за тлом оповіді. Селяни вчинили бунт проти німця-поміщика, який платить їм мізерні 10 копійок. Вчинили, бо хвиля бунтів пішла по сусідніх селах, де народ буквально вдавався до грабунку. Ще й листівки по селу хтось поширив, де писалося про несправедливість й гноблення. На чолі виступу став Явтух.
Служниця спостерігає
Фріда Мак-Фадден у “Служниця спостерігає” створює історію, де побут перетворюється на поле напруженого спостереження. Здавалося б, буденна робота служниці в заможному домі стає точкою перетину чужих таємниць, мовчазного страху та тихого бунту. Мак-Фадден пише просто — але ця простота обманлива. Її речення лаконічні, точні, мов короткі спалахи камер відеоспостереження: показують рівно стільки, щоб читач не міг відірватися. Авторка використовує паузи, побутові деталі, недомовленість. Саме в тиші між словами народжується тривога.