Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Куджо
Кінг показує як буденність тріскає під тиском випадковості. Усе звичне стає декорацією для безвиході. Куджо не монстр у класичному розумінні. Його лють — це не зло, а нещасний збій у природному порядку. Кінг не робить із нього чудовиська — радше жертву. Тут немає героїв, є лише люди, що намагаються витримати. Донна, яка опиняється в машині, замкненій між спекою і страхом за дитину, — це не “сильна жінка”, а людина, зведена до межі. Її боротьба не героїчна, а тілесна: вона дихає важко, думає уривками, тримається за життя, не розуміючи, навіщо.
Біллі Саммерс
“Біллі Саммерс” — історія кілера, який прагне залишити минуле позаду. Книга про людину, що живе між двома світами — світлом і тінню, насильством і надією. Кінг досліджує що лишається коли людина відмовляється від того, ким була? Біллі спостерігає за світом і це спостереження поступово перетворюється на сповідь. У процесі виконання останнього завдання він стає автором власної історії. Кінг пише тут інакше, ніж у більшості своїх книг. Менше містики. Він не поспішає, дає час помітити як звучить тиша в маленькому містечку.
Повна темрява. Без зірок
“Повна темрява. Без зірок” — це чотири історії об’єднані одним нервом. Що стається, коли звичайна людина опиняється сам на сам зі своєю темрявою? У “1922” зло не приходить ззовні — воно проростає з провини, з дрібного, буденного рішення, зробленого в ім’я вигоди. Повільне розкладання совісті тут описане з майже фізичною точністю — земля, щури, запах гниття. Кінг показує, що каяття не завжди рятує, іноді воно просто триває. “Великий водій” — оповідь про травму, у якій помста звучить як форма відновлення власного голосу.
Протистояння
Це розгорнута сповідь людства, яке залишилося наодинці з власною тінню. Стівен Кінг не малює апокаліпсис у звичних фарбах хаосу. Світ роману розвалюється через невміння людей чути одне одного. Смертоносний вірус лише оголює те, що давно гнило під поверхнею. Але водночас з’являється щось крихке й справжнє: потреба в добрі, у спільності. Кінг сплітає величне й буденне. Його герої живі. У кожному з них відчувається вага вибору. Кінг не підсовує жодної втішної брехні. Його апокаліпсис — про оголення сенсів.
Найкращий подарунок
Якщо ви спитаєте: «Яку книгу подарувати іноземцеві, щоб вона розповідала про Україну й демонструвала все найкраще, що ми маємо?», я відповім однозначно: «UkraЇner”. Я купувала видання 2019 року, до повномасштабного вторгнення, нині переглянула оновлену версію минулого року. Дещо дійсно змінилося у світлинах, однак ідея та сама. Редактори та упорядники презентують такий собі фотоальбом, якісно виготовлений, із неймовірними фото, зробленими з ідеального ракурсу. Подібного не побачиш навіть у закордонних фото довідниках / наші таки навчилися!
Щоденник відомого націоналіста
Це невелика книжечка, підготовлена в середині двадцятого століття, являє собою щоденникові записи відомого в майбутньому націоналіста Дмитра Донцова. А у 1918 році особливо ніхто ще Донцова не знав. Тож він розповідає про свої враження від Києва травня 1918 року і по січень 1919 року. По суті, це період правління гетьмана Павла Скоропадського, прибічником якого Донцов був. У вступі до щоденникових записів автор пояснює, що робив їх не щодня, як правило, вночі.
Керрі
Це болісна притча про те, як суспільство створює власних чудовиськ, а потім з жахом дивиться, як вони піднімаються з попелу приниження. Кінг пише про людей, які бояться всього, що не вписується в їхні вузькі рамки. Його Керрі живе серед людей, але поза їхнім милосердям. І коли світ нарешті тріскається — тріскається не від сили магії, а від ваги зневаги. Кінг поєднує газетні уривки, уривки звітів, уривки спогадів, немов намагається скласти документ катастрофи. І саме ця багатоголосність створює відчуття правдивості.
Інститут
Кінг досліджує зіткнення розуму й системи, таланту й насильства, людяності й функціональної бездушності. Сюжет простий у своїй основі: дітей із надзвичайними здібностями викрадають і поміщають до таємного закладу, де з них намагаються «витиснути» користь для державних цілей. Але за цією науково-фантастичною оболонкою — історія про владу що виправдовує будь-які методи, і про те як найслабші можуть чинити опір. Cтрах у романі не має надприродного обличчя. Він технічний, логічний — саме яким і буває справжній жах у світі дорослих.
Салимове лігво
Зло не приходить раптово, а проростає тихо серед знайомих облич і вечірніх новин. Це не історія про потойбічних створінь — це про звичність зла, яке знаходить собі дім у людській байдужості. Кінг вибудовує атмосферу поступово, дозволяє спочатку закохатися в це містечко, відчути його ритм. І лише потім цей знайомий світ починає темніти. Коли перші сліди жаху стають очевидними, вже запізно: зло встигає стати частиною звичного пейзажу. Це про страх перед порожнечею, про спокусу підкоритися, перестати чинити опір. Містечко заражається мовчанням.
Кладовище домашніх тварин
Стівен Кінг розповідає історію про втрату, страх і смерть. Він розкриває, як легко любов може перетворитися на темну спокусу, коли людина відмовляється прийняти неминуче. На поверхні — сюжет про сім’ю, яка переїздить до тихого містечка, поруч із яким лежить дивне кладовище. Але ця оповідь розростається, мов коріння старого дерева. Де закінчується людяність, якщо ми готові переступити межу між життям і смертю? Найстрашніше — не воскресіння мертвих, а мить, коли герой починає вірити, що зможе обдурити природу. І Кінг показує: за кожне “якщо” є ціна, яку не здатен витримати жоден живий.