Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Марсіанські хроніки
"Марсіанські хроніки" — це не зовсім про Марс. Це, радше, про Землю, але з відстані, яка дозволяє побачити її наскрізь без прикрас, без виправдань. Це емоційний простір, де колонізація Марса перетворюється на відлуння всіх гріхів людства: жадібності, страху, байдужості. Сюжет розбитий на окремі історії. Стиль Бредбері в цій книзі особливо м’який і образний. Мертвий вітер, тонкі марсіанські будівлі, що світяться зсередини, пил, який пам’ятає все. Це проза, наближена до поезії, де кожен абзац може жити окремо, як маленьке оповідання або притча.
#
#
Прощавай, літо!
"Прощавай, літо!" — це пізнє і дуже особисте продовження відомого роману "Вино з кульбаб", але тут уже немає того легкого захоплення світом, яке властиве дитинству. Це книга про межу — невловиму і майже фізично болісну — між ще дитинством і вже не зовсім ним. Бредбері не романтизує цей перехід — він показує його таким, яким той є насправді: незручним, сповненим бунту, розчарувань і дивного передчуття змін. Стиль Бредбері — щось між прозою й поезією. Він не описує літо — він його вдихає, пропускає крізь себе, наче гаряче повітря над асфальтом. Речення короткі, уривчасті, емоційні.
#
Чи це сон? Чи це правда? Чи це смерть?
Уявіть, ви дівчина в школі - інтернат у вас є найкращі друзі, хлопець з якими ви проводите увесь свій вільний час.
Але одного дня вашого хлопця знаходять мертвого. Вердикт поліції: самогубство.
Це не може бути правдою! Але у домовину, Джек забирає не тільки таємниці, але й дружбу між вами всіма.
Кілька років потому, ваша давня подруга запрошує на вечірку. Ви неохоче погодилися.
Але...
Чи взагалі вам судилося дружити?
Бо навіть цей начебто звичайний вечір перетворюється в жахіття звідки вибирається лише один.
#
-Поїдь, забери його.
Книга наповнена темною і холодною атмосферою, але на диво сповнена також й теплих відносин між дядьком та племінником. При читанні легко поринаєш в історію.
Мені сподобалися головні персонажі. Вони мають розвиток. Наприклад Паша, який на початку здавався максимально відлюкуватим, тихим і боязким, в кінці став сміливішим і впевненим на чиєму він боці.
Саша який виявився не збреши-голово , а дуже розумним хлопцем який любить і цінує свою родину. Особливо Пашу, хвилювався за нього всю дорогу. Вони пройшли нелегкий шлях разом.
#
Син Вовка
Ця збірка — не просто розповіді про Північ, її холод і сніг. Це тексти про людину, оголену до кістки: позбавлену соціальної мішури, змушену вибирати між голодом і гідністю, життям і честю, коханням і законами племені. “Син Вовка” — ранній Лондон, але вже письменник із виразним голосом. Північ у цих оповіданнях — не фон і не екзотика. Вона — головний співавтор. У “Білому безмов’ї” тиша смерті звучить гучніше за крик; у “В далекому краї” — холод повільно точить людську волю, поки від неї не лишається нічого, окрім інстинктів.
Звичай білої людини
Джек Лондон у “Звичаї білої людини” пише з холодною чесністю, яка часом межує з дискомфортом. Це коротке оповідання не лишає простору для затишного читання. Ні про добро, ні про зло. Тут — про порядок. Лондон не пише про подію — він пише про механізм. Про те, як культурна перевага — не аргумент, не філософія, а вольове рішення — стає жорстким каркасом для іншої культури. Автор не захоплюється і не критикує, а фіксує дії як факт: ось як працює імперія. Лондон не драматизує, не додає барв. Мова точна, економна, майже математична.
Джеррі-островик
Це не просто пригодницька історія про собаку, виховану на південних островах. Це уважне і безжальне дослідження того, як культура, насильство, природа і прив’язаність переплітаються у спільному вузлі існування. Лондон не пише казку про тварину — він через собаку говорить про людину. Джеррі — не алегорія, не символ, не герой у людському розумінні. Він — істота, що формується під дією середовища, обставин, рук, які гладять або б’ють. У цьому творі Лондон знову — натураліст: він не ідеалізує, не жаліє, не згладжує. Людина — колонізатор, руйнівник, господар або кат.