Перед нами перша частина дилогії про невеличку японську кавʼярню, де можна повернути час на мить, але не можна змінити минуле. І встигнути треба, інакше, коли охолоне кава, людина зависне у міжчасовому просторі і буде поводитися, як одна з відвідувачок цього кафе. Насправді, це філософська книга про сенс нашого буття і про неминучість багатьох речей. Ми не можемо врятувати життя коханої людини, якщо вона має померти, але ми можемо сказати їй перед смертю важливі слова. Якби була моя змога, я б завітала в подібне кафе чотири роки тому і попросила б вибачення у хлопця, якого вже не повернути.

Історія не лише про дружбу, а й про закоханість, труднощі виживання у Токіо і про сенс нашого існування. Звісно, з елементами еротично-порнографічного, без чого Муракамі не уявити. Якщо чесно, я так і не зрозуміла, з якою метою Цкуру було обвинувачено в тому злочині, який він не робив. Так само мені шкода, що його кохана дівчина крутить роман із іншим за його спиною. Одним словом, загадковий світ Сходу, який нам, європейцям, часто здається дивним. Весь твір перебуваєш у передчутті якогось викриття, очікуєш на розвʼязку. А її просто немає.

Несподіване для мене завершення тетралогії, Віана у Ланксне, її особлива дочка Розетта дорослішає, Анук взагалі таємно одружується і вирушає зі своїм чоловіком на край світу. Таємничою гостею стає працівниця тату-салону. Я ставлюся до татуювання, мʼяко кажучи, нейтрально, тому не досить раділа з того, що все містечко наробило собі татуювань, а Розетта наприкінці книги перетворюється в майстриню тату. Краще вже б допомагала матері з тістечками в цукерні. Книга написана талановито, але от наповнення її ще слабше.