Рецензії та відгуки на книгу

«Довбуш» Василя Карп’юка - це той випадок, коли історична проза отримує серйозний апгрейд і читається як сценарій до крутого голлівудського блокбастера. Зізнаюсь, у мене в голові сидів шкільний образ Олекси Довбуша як такого собі нудного дядька з підручника, який просто ходив по горах і роздавав гроші. І ця книга прям розбила цей стереотип на дрібні шматки. Це наша автентична супергероїка, але без пафосних плащів. Тільки гори, бартки і постійна боротьба за власну гідність.

Якщо ми цього місяця заговорили про історичні глибини, то «Орда» Романа Іваничука - це зовсім інший рівень занурення. Хоча я б зазначила, що в українській літературі зовсім небагато книг, які показують перемогу єдності. Зазвичай ми опиняємося на згарищі. Ось так і тут, бо перед нами важка, але неймовірно сильна розмова про те, що залишається, коли твій світ фізично знищено.

Як це зазвичай буває, історія дуже легко перетворюється на стерильний набір дат і термінів, які треба просто викарбувати в пам'яті для правильних відповідей на тестах чи олімпіадах. «1 березня 1881 року", результат діяльності організації “Народна воля”». Звучить як мертвий поліцейський протокол. Але Литовченко бере цей сухий, закам’янілий історичний факт і робить з нього чи то детектив чи то триллер.

Скажу відверто і чесно «Лагідна війна» виявилась не тією книгою, яку можна прочитати для галочки чи для знайомства з історією першої світової війни. Вона поглинає дуже тихо, без гучної драми ..з перших сторінок, а потім розбиває серце так, що не можливо відійти… ще довго буду під враженням і з героями в голові і все прокручувати події, для емпатичних людей книга буде чіпкою. І саме тому я довго відкладала цю книгу, але цей місяць надихнув все ж осилити. Читати про війну зараз боляче вдвічі. Найбільше мене зачепило те, як Джулія Беррі показує людей не ідеальними героями, а живими.