Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Іноді найбільша небезпека - це не злочинець, а людські слова.
Книга з Міс Марпл для мене завжди більш душевна -тут за розслідуванням ховається пошук глибших, реальних людських проблем.
У спокійне англійське село приїжджають брат із сестрою Джеррі та Джоанна Бертон щоб відпочити й відновитися після непростих подій. Але тихий відпочинок швидко закінчується. Спочатку їм надходить дивний анонімний лист, а потім починаються загадкові смерті…
Одна з персонажів, отримавши лист, накладає на себе руки і це запускає ланцюг подій. Далі нові таємничі смерті, і стає зрозуміло це не випадковість.
#
Кримінальна солянка
Ця книжка точно зайде сучасним діточкам, що мають кліпове мислення і їм важко вивозити довгі романи з купою повільних діалогів. «Пуаро веде слідство» - це тупо їхній порятунок. Це не цілісна тягуча історія, а збірка коротких оповідань. Такий собі мікстейп найкращих швидких хітів леді Аґати, де Еркюль Пуаро розвалює кримінальні кейси на швидкості х2.
#
Від часів Геродота до 90-х
Сеттінг роману - вигадане провінційне містечко на Київщині з промовистою назвою Холодне Поле. Клочко не романтизує 90-ті. Він показує їх як епоху тотального розпаду, де державні інституції існують переважно на папері, а реальна влада належить кримінальним угрупованням. Холодне Поле - це класичний закритий тераріум, де люди намагаються просто вижити в умовах тотальної бідності та безнадії.
#
Чиї методи кращі
Ми ж бо всі звикли, що гольф — це тупо нудна розвага для багатих пенсіонерів, то Аґата Крісті зараз жорстко зламає цей стереотип. «Убивство на полі для гольфу» - це друга велика справа Еркюля Пуаро, де ставки ростуть, а трупи знаходять там, де мажори мали б заганяти м'ячики в лунки.
#
Пуаро - підозрюваний у вбивстві
«Смерть у хмарах» - це ще один лютий майндфак від Аґати Крісті, де класичний закритий детектив переноситься тупо в небо. Ніхто не зайде, ніхто не вийде, а вбивця гарантовано летить із тобою в одному салоні.
Усі хочуть кохання
Щоденник кілера це детектив, але кумедний детектив)
Напевно, книга притягує позитив, бо потрапила до мене випадково. На день народження всім дарують квіти, а мені книги. І коли мене спитали, яку подарувати, я відповіла: «Щось з Кінга» (бо ще не читала і хотіла познайомитись). Так от, Кінга мені подарували… тільки я ж не уточнила, якого)) І найголовніше книга крута, автор крутий, і наше знайомство ще крутіше))
Легкий детектив, де головна фішка гумор, чорний гумор))
#
Еталонний соціопат
«X (Екс)» Сью Ґрафтон - це дуже специфічний, майже ностальгічний читацький досвід, особливо якщо читати його після сучасних, перенасичених технологіями трилерів. Це 24-та книга з легендарного «Алфавітного циклу», який, на жаль, так і залишився незавершеним через смерть авторки перед написанням останньої літери «Z».
Особливість цього роману полягає в тому, що Ґрафтон навмисно законсервувала свою героїню, приватну детективку Кінсі Мілгоун, у кінці 1980-х років. І це кардинально змінює всю анатомію тексту.
Правда не завжди рятує. Інколи вона руйнує все, що ти намагався захистити
Ще одна зникла безвісти це психологічний детектив, де головна героїня жінка-детектив, тому мені це сподобалось! Я надаю перевагу все ж детективам, де більше психології, ніж просто вбивство чи пошуки, хто винен, та розкриття таємниць. Мені дуже сподобався в межах жанру.
І так, що у нас є)
#
Коли нас троє
У багатьох детективах головні герої проводять розслідування або на самоті, або дуетом, або у невеличкій групі до десяти осіб а у книзі Олексанри Орлової " Загадковий злочин у музеї таємниць" детективи вирішили працювати в трьох. Три це ніби звичайнісіньке собі число однак зараз ми говоримо не про дивацтво і не про містику. Коли у групі троє детективів це добре бо тоді у ворогів є мізерні шанси їх почути і можна зробити більше роботи, обдивитися більше кутків, записати в свій записник більше підозрюваних, знайти більше зачіпок, попередити більше людей про небезпеку тощо.
#
Деконструкція «Лоліти»
«Правда про справу Гаррі Квеберта» - це магнум опус Жоеля Діккера, який свого часу катапультував його у світову лігу детективістів. Тут Діккер вибудовує колосальний, багатошаровий метароман, який прикидається класичним американським трилером. Це смілива і дуже майстерна деконструкція одночасно двох потужних міфів: ідилії ідеальної «одноповерхової Америки» та святості літературного генія.