Рецензії та відгуки на книгу

Знаєте, коли ми беремося організовувати традиційне різдвяне свято  з класичним вертепом, звичними персонажами, зборами коштів на добру справу і атмосферою снігового дива  ми спираємося на віковічні канони і відчуття чогось рідного, стабільного. А потім ти відкриваєш «Сантану Суперклаус» Слави Світової, і цей затишний, звичний зимовий світ просто розлітається на яскраві конфеті під гарячі ритми самби.

Знаєте, у світі, де все вже відкрито, сфотографовано з супутників і давно пояснено наукою, нам іноді критично не вистачає магії. «Велика книга фантастичних істот» - це не просто чергова дитяча енциклопедія міфів. Це справжній артефакт, розкішний портал у вимір, де в найтемніших глибинах океану досі спить Кракен, а в непрохідній гущавині лісу можна почути важкий крок Єті.

Слухайте ж, як вітер доносить плач скрипки з руїн Цинтри, бо ми вступаємо в «Меч призначення» - другу збірку, де фатум перестає бути просто словом і стає гострим лезом біля горла Білого Вовка. Тут Сапковський остаточно викидає в каналізацію надію на легку прогулянку лісами. Це вже не просто полювання на чудовиськ за мішок карбуванців, це болісне дорослішання самого Ґеральта, який до останнього намагається вирватися з тенет долі, не розуміючи, що він уже давно в них заплутався.

Якщо Віллі Вонка, то Джонні Депп, то Бенджамін Баттон - це Бред Піт, хоча кіноверсія має із оповіданням Скотта Фіцджеральда спільного лише назву та ідею. Тому, читаючи твір після фільму, я багато чому дивувалася. Тим не менш ідея є зрозумілою: уявіть собі людину, яка народилася схожою на 72-річного дідуся і замість процесу дорослішання молодшає. Спершу читаєш оповідання як гумористичне: Роджер Баттон, успішний у Балтиморі торговець залізяччям, приходить забрати із приватної клініки свого синочка, який щойно народився.