Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у лютому 2026 року
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Згуба
Знову відкриваю для себе творчість Михайла Могилянського, даремно забутого українського письменника. Цього разу мене вразила його новела «Згуба», вміщена в цьому збірнику. Це сповідь повії (у тесті - проститутки). Дійсно, автор просто руйнує всі шаблони та принципи, витворені класичною українською літературою. У Панаса Мирного є роман «Повія», однак там більше уваги звернено на соціально-економічні обставини, за яких сільська дівчина стала на слизький шлях, який був їй не любим. У Могилянського ж повія є явно елітною та обрала свою долю свідомо.
Кассандра
Купила книгу, бо звернула увагу на обкладинку. І як же мені подобається, що сьогодні активно просувають класику, ламаючи нав’язаний стереотип, ніби вона нецікава. Зізнаюся, і я довгий час не звертала уваги на поему Лесі Українки — аж доки не побачила цю обкладинку. Маркетинг справді працює 🙂
Для мене прочитана книга стало неочікуваним і дуже сильним відкриттям.
У своїй поемі Леся Українка переосмислює античний міф. Події відбуваються в часи еллінсько-троянської війни, у Трої місті Іліоні.
Танці з кістками
«Танці з кістками» - це цікавий і водночас незвичний трилер, у якому немає позитивних героїв. Книга потрапила до мене за рекомендацією, тож певні очікування вже були без прикрас! Автор пропонує прочитати щось справді нове.
Коротке життя Джессі
Книга нового, молодого письменника, який лише починає свій шлях у літературі та сміливо розвиває власний стиль. Прочитати її мені пощастило завдяки подрузі книжковій блогерці, якій одній із перших випала нагода познайомитися і з автором Максимом Похитоном і його новою роботою «Коротке життя Джессі».
Це історія, що порушує важливі теми виживання, самотності, дружби та відповідальності. Розповідь ведеться від імені маленьких мешканців лісу, що додає тексту особливої чарівності й глибини.
#
Роман промовистих деталей
Якщо ми препаруємо «Місто», відкинувши загальні фрази, то побачимо не просто роман про кар’єру, а справжній психологічний трилер, де кожна деталь - це цвях у труну селянської ідентичності Степана Радченка.
#
#
Експонат для етнографічного музею
Давайте чесно: «Микола Джеря» як історичний документ - окей, це база, але як художній твір для читання у XXI столітті? Це справжня «духота» і проблема тут не в тому, що учні ліниві, а в тому, що повість безнадійно застрягла в часі.
#
Без варіантів
Знаєте, я довго сперечався з друзями, які фанатіють від «Пітьми», бо як на мене, якщо ви хочете побачити справжнього, непричесаного і щирого Павлюка, то вам треба читати «Білий попіл». Це абсолютний топ. Тут немає отого пафосу і намагання впихнути в текст усі філософські концепції світу. Тут є чиста атмосфера, в яку провалюєшся з головою.
#
Забагато пафосу, замало життя
Чесно кажучи, я брався за цю книгу з великими очікуваннями - стільки шуму, «український нуар», бестселер. А закрив з відчуттям, що мене десь надурили. «Я бачу, вас цікавить пітьма» - це ніби автор дуже хотів написати свого Стівена Кінга у перемішку з «Твін Піксом», але так старався, що трохи передав куті меду.
Змичка міста з селом
Так сталося, що прочитала «Місто» лише в університеті: у тодішній шкільній програмі роман не вивчався. Багато хто з викладачів позитивно підгукувався про твір і часто робив на нього посилання. Я ж не була настільки вражена, хоча роман є непогано написаним і цікавим. Однак, читаючи його, принаймні в мене, виникло відчуття, що десь я таке вже читала. Дійсно, чим це не «Милий друг» Гі де Мопассана чи не «Людська комедія» Бальзака? Хлопець із села - чистий і сповнений надій, потрапляє в Місто. Він сирота, і через це до нього прихильно ставиться дядьків знайомий.