З перших же сторінок ми бачимо дивного хлопця Алекса, якого запросили бути перекладачем у... Джонатана Сафрана Фоєра, який їде в Україну шукати своє минуле. І їде не будь-куди, а в містечко біля Луцька, біля Колок (це звідки моя мама родом). Як шкода, що немає вже моєї бабусі і я не можу розпитати в неї, що вона знала і пам'ятала про цей Трохимбрід. Автор трохи вільно жонглює відстанями і назвами - від Луцька до Ковеля не можна доїхати за 20 хв, та ще й цими дорогами, міста Сокирці немає, а є Сокиричі, Луцьк не біля Львова, а трохи далі.

Цю історія я вже перечитувала тричі. І найбільше сподобалось останнє оформлення книги, оскільки там багато фото. Це має значення під час читання цієї тужливої історії. Кожного разу ця книга розриває моє серце на шматки і я ніби проживаю весь той біль головного героя. Тож хто він? Під час теракту 11 вересня, девятирічний хлопчик Оскар, втрачає свого батька. З того моменту він майже нормально не спить і впадає в депресію, бо сильно тужить за татом. Те, якими словами він виражає свій біль просто не може не зачепити, читаєш і серце розбивається разом з ним.