В. Е. Шваб

Для мене історія Адді Лярю стала доволі прохідною. Були цікаві моменти та думки, але, нажаль, їх було мало. І в цілому книга для мене виявилася нудною. "Сім веснянок. По одній на кожне кохання, якого вона зазнає. По одній на кожне життя, яке вона проживе. По одній на кожного бога з тих, що наглядають за нею." Це те з чого починається книга і що зовсім не відповідає змісту. Для Адді її прокляття це все життя. Вона прагне щоб її пам'ятали і більше нічого.

Тут ну дуже довга розкачка, як на мене. Та й сам сюжет занадто плавний і рівний. Все в одному стилі, ні, це не погано, стиль є стиль, але певні моменти виглядали б яскравіше при іншій подачі. Ну і емоції...їх майже невідчутно. Читаєш, і ніби ж розумієш що ось цей момент трагічний, ось тут потрібно співпереживати, тут трішки злякатися, але в душі ти не відчуваєш цього, відбулося і відбулося. Але і назвати її повністю нудною я не можу. Знаєте, те дивне відчуття, коли наче й нудно, але кидати не хочеться, бо цікаво що буде далі.