Володимир Кирилович Винниченко — відомий своїми прозовими творами та драматургією, а також політичною та громадською діяльністю — народився в незаможній родині, у якій був четвертою дитиною. Сталося це 28 липня 1880 року. Його мати овдовіла, маючи двох синів та доньку на руках. Вдруге вона вийшла заміж за батька Володимира, Кирила Винниченка. Той був наймитом, проте згодом спромігся переїхати до Єлисаветграду, що в Херсонській губернії Російської імперії (нині це Кропивницький). Саме тут і народився майбутній письменник.
Малий Володимир був дуже здібним та старанним учнем, тому його вчителька рекомендувала батькам віддати сина на подальше здобуття освіти. Хоча їхнє матеріальне становище було досить скрутним, все ж, розуміючи важливість освіченості для подальшого життя сина, батьки спромоглися віддати В. Винниченка до гімназії рідного міста. Його навчання у цьому закладі скінчилося практично на зламі століть, у 1899 році. Щоправда, це не був іспит, і вручення відповідного документу про освіту, це було відрахування. Позбавили права навчатися у своєму закладі молодого Володимира за активну діяльність в організації революційного характеру. Підкріпив він керівників гімназії у вірності свого рішення написанням революційної поеми. До речі, перед відрахуванням хлопець ще й відсидів сім днів у карцері.
Проте всі ці події не позбавили В. Винниченка впевненості в тому, що він зможе отримати документи про закінчену освіту. Він регулярно займається самоосвітою і складає іспити вже в іншому закладі — чоловічій гімназії Златопілля.
Жага до знань не зникає. У 1901 році хлопець стає студентом Київського університету св. Володимира. Але закінчити юридичний факультет цього закладу він так і не зміг, знову ж таки, через свою революційну діяльність. Цього разу він був помічений у лавах Революційної української партії. Через заняття агітаційною та пропагандистською діяльністю, В. Винниченко був заарештований. Покарання він відбував у київській в’язниці, та ще й перебуваючи в камері одиночного тримання. Звідти йому вдалося втекти. Проте довго бути на волі йому не довелося, втікача спіймали та відправили до дисциплінарного батальйону. Та перебування молодого чоловіка у цьому місці теж скінчилося втечею. Після цього він вирушив в еміграцію, але навіть з-за кордону він проводив свою діяльність по донесенню ідей революції, ввозив на територію Російської імперії відповідну літературу. Його знову заарештували. Покаранням за скоєні ним дії мало бути довічне ув’язнення, проте Володимир, як і минулого і позаминулого разу, знову втік та виїхав з країни.
Перебуваючи за межами Батьківщини, В. Винниченко разом з М. Грушевським займається виданням часопису за назвою «Промінь».
Повертається на терени Росії Володимир уже з початком Першої світової війни. Мешкає здебільшого у Москві. Називається іншим прізвищем. У цей час він активно займається літературною діяльністю.
Входить до складу Центральної Ради, де згодом обіймає посаду Генерального секретаря внутрішніх справ. Практично всі декларації та законодавчі акти УНР були написані Володимиром Кириловичем.
Коли настав Гетьманат, письменник мешкає на Канівщині, багато пише. Його знову арештують, проте дуже швидко відпускають.
У 1918 році він стає на чолі Українського національного союзу та організовує державний переворот. Очолив Директорію, для створення якої багато зробив Симон Петлюра. З останнім В. Винниченко не зміг знайти консенсусу у деяких поглядах, у зв’язку з чим, покинув і посаду, і країну в цілому.
У 1920 році письменник їде до Росії. Там йому пропонують зайняти пост заступника голови Раднаркому УСР. Він погоджується, але після ознайомлення зі справами, відмовляється та знову від’їжджає за кордон.
З 1934 року письменник мешкав у Франції, де писав картини та створював художні твори. Саме у ці країні він і відійшов у інші світи 6 березня 1951 року.
Літературна діяльність
Як письменник Володимир Винниченко зробив вагомий внесок в українську літературну спадщину. Він перший з вітчизняних письменників написав фантастичний роман — твір «Сонячна машина».
Першим надрукованим твором письменника стало оповідання «Сила і краса». Вийшло друком воно 1902 року. Саме цей рік літературознавці вважають роком початку першого періоду творчості письменника. Його рамки окреслюють з 1902 по 1905 роки. Визначається він, здебільшого, оповіданнями, а також написами, тобто малими прозовими формами. У них автор зображує прості ситуації із життя селян та робітників. Він не займається їх ідеалізацією, пише реалістично, інколи, здається, аж занадто. Найбільш відомі твори цього періоду: «Раб краси», «Голод», «Салдатики». Також вперше у цьому періоді звучить революційна ідея у творах про життя військових («Боротьба», «Темна сила») та про дітей («Федько-халамидник»).
Другий етап, що починається, відповідно, з 1905 року, означений глибокими як прозовими, так і драматичними творами. Найбільш видатними творами цього етапу стали «Дисгармонія», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Щаблі життя». Вони просякнуті критикою інтелігенції та зображенням актуальних для того часу проблем. Ці твори уже не є, на відміну від першого етапу творчості, суто реалістичними. Автор уміло користується імпресіоністичними засобами зображення.
Твори В. Винниченка перекладені німецькою мовою.
