Балада про співочих пташок і змій

це не просто приквел, а похмура симфонія про генезис зла. Це твір, що змушує нас зазирнути в саму безодню, щоб зрозуміти, як амбітний юнак з понівеченим минулим стає безжальним тираном. Це історія про падіння, що було неминучим. У центрі оповіді — молодий Коріолан Сноу, ще не символ тиранії, а лише амбітний юнак, що бореться за виживання у післявоєнному Капітолії. Ми стаємо свідками того, як його прагнення до влади та статусу, наче отрута, повільно роз’їдає його людяність. Це історія про те, що зло народжується не в безсиллі, а у свідомому виборі. Кожне рішення, кожна поступка, кожен компроміс, який він робить, — це ще один крок у його перетворенні на того, ким він має стати. На тлі жорстокого 10-го змагання розгортається балада. Люсі є уособленням свободи, що змушує його засумніватися у власних переконаннях. Їхні стосунки — це танець двох протилежностей: його жаги до контролю та її нестримної, природної сили. Її пісня — це остання нота людяності, яка згасає в його серці.