Вклоняюся перу канадської письменниці – Жослін Сосьє за її роман, створений на основі канадської трагедії 1916 року. Нещодавно я чув від маріупольців фразу «небо сніжило попелом». Саме в цей час я читав книжку про великі канадські пожоги, подумки накладаючи шар нашої історії на реальні події в чужій країні понад столітньої давнини. Мабуть канадці їх вивчають, тому знають більше. Та й чи вразила би настільки драма іншого народу, не постань перед нами картини наших міст? Непідробні співчуття породжуються випробуваннями, такими як наші. Перевіряючи історичні дані, я ввів у пошуковик щось на зразок «великі канадські пожежі». Уявляєте, сторінка Гугля посилається на сайти із повідомленнями про страшні вогняні катастрофи в Канаді за травень, червень, липень цього року… Для прикладу: «7 лип. 2023 р. — Лісові пожежі, які лютують по всій Канаді, вже побили рекорди за загальною кількістю вигорілих площ та витратами на боротьбу з вогнем.» Що коїться в нашому світі?

          Сосьє поклала в основу роману епізод із життя фотографині, що наприкінці минулого століття (80-ті) розшукує свідків найбільшої з пожеж, які вирували в 2016 році, випалюючи цілі регіони зі швидкістю залізничного експресу. Особливо ж її цікавить особа такого собі Теда Бойчука (треба ж мати таке прізвище!). Пошуки привели жінку в лісову глушину за 200 миль від найближчого міста, де усамітнилися кілька старих свідків великих пожогів. На превеликий жаль, вони не застала Теда живим, а домогтися від решти майже столітніх дідів потрібної інформації виявлялося мало ймовірним. Та очевидне фіаско не зупинило фотографиню. Складаючи пазли уривчастих свідчень, вона розкрила найбільшу таємницю Теда Бойчука – історію його палкого кохання до двох красунь-сестер, які так само по самі вуха кохали Теда. Тед залишив по собі 367 картин, присвячених жахливим подіям 1916-го, на деяких з котрих зображені дві схожі дівчини. Всі вони вижили, мавши довгу історію життя, сповнену споминів і пошуками одне одного. Але роман не має щасливого кінця для трійці. Вони так і не перетиналися решту життя. Зате у творі є інша лінія кохання, дуже романтична. І письменниця заклала в тіло роману кілька сюрпризів, викликаючи то сум, то видих полегшення, то щем і, знову ж, втіху. Особливо чутливих попереджаю: можуть бути сльози!

          І ще: я даю майстерності письменниці вищу оцінку, а перекладачу – Івану Рябчію презентую мій уявний читацький Оскар (ну як іще висловити подяку, якщо вона дуууже велика?).