You are here
Малґожата Реймер "Болото солодше за мед"
«— Перш ніж запитати, я б хотів знати, чи отримаю відповідь і чи це не матиме наслідків.
— Питай, — милостиво дозволяє начальник в'язниці.
— Чи все, що народжується, має і померти?
— Так, — махає головою чиновник. — Такий закон природи.
— Коли ж тоді помре комунізм?
Він не встиг договорити, як його взяли попід руки. Ніхто більше про нього не чув»
Малґожата Реймер «Болото солодше за мед. Голоси комуністичної Албанії»
Видавництво: «Човен» @chovenpublishing
336с.
Вже більш як тридцять років як повалено комунізм у Албанії, але травмоване комуністичним минулим населення країни, і далі ховає свій страх поруч зі собою у тіні.
Мало хто знав у світі, що у другій половині XX ст на периферії Європи створено такий собі комуністичний "рай", який обгороджений колючим дротом, аби ніхто не міг вибратися із нього зовні, та переконатися, що рай насправді по іншу сторону колючого дроту.
Репортажі польської журналістки ввібрали у себе тихі, але водночас проймаючі голоси жертв режиму албанського диктатора Енвера Ходжі, тирана який "живився" виключно людьми, їхнім болем та страхом.
Як і в будь-якій тоталітарний системі, в комуністичній Албанії мислення та інакодумство - явища небезпечні. Система мислила за людину, наказувала як жити, про що думати, де працювати та кого любити. І щоб ви розуміли, навіть срср часів сталіна та маоїстський Китай були ліберальнішими, у порівнянні із ним.
Повна відсутність довіри, тільки звіришся рідним - брату, дружині, чоловіку, батькам, дітям... стіни мають вуха, - завтра ж знатиме служба Суґурімі, аналог радянського кгб. Щоразу система продукувала нових ворогів народу, яких потребувала диктатура: всі були пильні і контролювали одні одних. Батько без вагань міг донести на сина. Нелюдська система, яка перетворювала друзів на зрадників, рідних на ворогів.
Жертви тоталітарного режиму Албанії так і не навчилися говорити гучно. Ніхто з тих, хто був відповідальний за вироки й катування в'язнів, не поніс покарання. Немає винних - відповідно й ніхто не попросить пробачення. Але навіть притишеними голосами, жертвам режиму вкрай важливо, щоб їх просто почули. Маємо можливість почути їх.