Кілька днів тому, шукаючи щось в Аврорі, мене зацікавила книга Саймона Бекетта "Хімія Смерті. Перше розслідування". Я її придбав без всіляких великих очікувань. Напевне зіграв той факт, що обкладинка книги не надто чіпляє. Але все поступово почало змінюватися, коли розгорнув першу сторінку. Цікавий сюжет розповідає про Девіда Гантера, судового антрополога, який намагався втекти від минулого. Щоб забути трагедію, в наслідок, якої загинули в автокатастрофі донька та дружина, він погоджується на дивну вакансія терапевта в невеличкому поселені Менем. Поступово йому вдавалося налагодити зв'язки з більшістю місцевих жителів. Але ситуація кардинально змінюється, коли кілька дітлахів знаходять на закинутій доріжці десь неподалік боліт тіло. Шок подвоюється, коли зникає ще одна жінка. Невже в селещі серійний вбивця? Поліція не здатна нічого вдіяти, тому просить допомоги в головного героя. Його знання з минулого допомагають здвинути розслідування з мертвої точки.

Цікава історія з неперевершеним фіналом. Але давайте по порядку. Книга не надто швидко старається занурити вас в особливості проведення розслідування. Спочатку автор майстерно занурює читача в атмосферу Менема. Це крихітне поселення, наче відірване від іншого світу. Тут не знайдеш нічого, що вказувало б на намагання людей якось досягати гармонії з технологічним процесом. Девіду подібне до вподоби. Я, наче поринув в глиб цього котла, де люди, начебто і не були проти варитися. Кожний має власні секрети, намагається їх не тільки приховати, але й використати задля безпеки. Страх, який повільно починає переповнювати чашу терпимості змушує місцеве населення ірраціонально діяти, що на руку вбивці.

З персонажами тут значно простіше. Серед більшості героїв слід виділити - Девіда Гантера, шерифа Маккендзі та Генрі. Протягом всієї історії, особливо коли автор розповідав про способи визначення дати смерті жертв чи інших моментів, пов'язаних із розслідуванням, виникало враження, наче містеру Бекетту хотілося вдше повернутися до опису навколишньої природи, місцевості і так далі. Це прямо смакував автор. Внаслідок цього, надзвичайної глибини в персонажах я не побачив. Після прочитання історії, багато сказати про персонажів не міг. Так, є головний герой із гачками з минулого. Але на те минуле, наче йому самому все одно. Є Генрі, який був попереднім лікарем в цій спільноті, але і його терзання не викликали ніякого ефекту "ого" чи "оце так предисторія". Шериф Маккендзі був типовим строгим поліцейським, який бажав швидше закрити справу та відпочити.

Дуже цікавий фінал, який виносить книгу в список найкращих. Дійсно, під час спроб схопити потенційного підозрюваного, а саме Бренера і його брата, я чітко розумів, що автор зараз намагається ввести нас в оману. Топорні докази також кричали, що головний герой та поліція помилилися. Але хто саме є вбивцею - мене вразило! Навіть думки, що автор намагається нас обманути з Бренерами ніскільки не зменшили ефекту "ніфіга ж собі закрутив", коли ключовий антагоніст виходить із тіні. Ймовірно, що за рахунок фіналу, історія змогла від мене отримати сталеві 5 зірочок. 

Книга сподобається тим людям, які вже вдосталь наїлися детективами та трилерами, і вважають, що їх вже нічим не можна здивувати.