Останні дві-три книжки не запали мені настільки глибоко в душу, щоб писати про них відгук, аж раптом, розвантажуючи свій мозок ввечері перед сном, по розділу, по розділу, іноді під звуки ППО, дочитав оце дитяче диво. Треба ж знати, який виховний і розважальний матеріал пропонувати майбутнім онукам. І доки переселенські умови не дозволяють почати збирати велику дитячу бібліотеку, користуюся творчими здобутками письменників з ближнього оточення. Ось воно – влучання в яблучко. Книжечка, подібна до легкокрилого метелика, наповнена веселими оповіданнями, із серії книжок про Ойку та Лишка. Нічого не треба пояснювати, вводячи вас в інтригу і балансуючи між основами сюжету і спойлером.  Пригоди друзяк, вигадані чи взяті Валентиною просто з життя, –  веселі і добрі історійки, схожі на ваше дитинство. Тільки тепер, коли мої двоє дітей стали самостійними, я – тато і моя дружина – мама, дізнаємося про те, чого не допильнували, як не намагалися. Хіба не те саме і в вашому житті? Аби малі чогось не утнули, ми мобілізуємо всі органи на попередження дитячих лих і лишеньок. Пропущені в наші ворота «голи» переповідаємо друзям, а наші діти доповнюють те, про що ми не здогадувалися.

          Отже, якщо маєте в хаті малечу, пошукайте для них книжки Валентини Захабури. В цій трилогії, про Ойку (майбутню Ольгу Мар’янівну) і Лишка (Григорія), їхніх сусідів і шкільних товаришів і товаришок та інших учасників історій, книжки мають наступні назви:

          «Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів»

          «Ой, Лише, або Як потрапити в халепу»

          «Ой, Лише, або Як приборкати батьків»

          Про її інші видання і творче життя, як поетеси, авторки-виконавиці, дізнайтеся з інтернету. Я ж рекомендую перевірене –  те, що сподобалося мені, дочитане під звуки повітряної тривоги, на яку навіть не хотілося звертати увагу. Але в останньому я – не приклад. Будьте обережні! Читайте дітям найкраще!