You are here
Син роду
Як можна узагальнено охарактеризувати європейську літературу? Точно в такий спосіб піддається узагальненю і африканська художня література і для цього я застосує надкоротке слово – ніяк. Бо це нереально. Дати більш-менш коректну характеристику творчому доробку митців цілого континенту означає виявити наївність, з якою мені доводилося пересікатися на життєвих орбітах з окремими унікумами, які, зустрівши яскраво вираженого африканця, ще й запитають: «А ти, часом, не знаєш Річарда Камбінду?» Ну так, що там тієї Африки і хто ж не знайомий з Річардом? То й в літературі теж має бути список письменників...
Я втомлюю себе, починаючи розмірковувати над рівнем нашої обізнаності в сфері африканської культури і в літературі зокрема. Між тим, цей рівень коливається від нульової позначки до неосяжної простому читачеві величини. Як і потужність авторів, якщо виставити на книжкову полицю всі надбання за десятким років, по окремих країнах і по прізвищах письменників. Нещодавна я належав до знавців з нульовою уявою про художнє слово африканського походження, аж раптом відкрив для себе справжню перлину чорного континенту ось цією книжкою – «Син роду».
Інформації про нігерійську письменницю Челучи Он’ємелукве-Онубію в українському сегменті інтернету небагато. А дарма! Вона – наша сучасниця, судячи з інформаційних крихт на сайтах, пов’язаних із книговидавництивом, мешканка Канади. Однак, роман насичений атмосферою африканського побуту і соціуму настільки, що мало не відчувається присмак червоного пилу на вустах, коли я читаю історію двох жінок, викрадених з метою отримання викупу злодіями. Сюжет закручено навколо одкровень, якими бранки почали ділитися у вимушеному ув’язненні. Знаходячись на різних соціальних рівнях, наврядчи вони уявляли собі, чим і наскільки пов’язані історії їхніх життів. Однак... Несподіваний кінець роману міг би чимось нагадати банальні і неймовірні історії з індійських кінофільмів, відомі моєму поколінню, якби не майстерність письменниці, чий чудовий стиль письма причарував з першої ж сторінки. Мало-помалу вона вводить читачів в особливості нігерійської культури і звичаїв, які повільно міняються зі зміною поколінь. І якщо молодь, все ж таки, не настільки схильна дотримуватися національних традицій, то старші представники спільноти є носіями тієї ментальності, в якій важливими ознаками авторитету є наявність спадкоємця чоловічої статі. І місце жінки в сім’ї іноді залежить від того, що ми давно відносимо до категорії випадковості. Але ж на землі існує ще достатньо місць в країнах, де народжена дитина міняє статус матері, чи то буде хлопчик, а чи дівчинка. І ще одна, не менш важлива ознака, значуща для успішності жінки в африканському світі (принаймні в нігерійському) – стартові умови кожної жінки, дівчинки. Не так просто, народившись в незаможній багатодітній сім’ї, вийти на вищий соціальний щабель. І в цьому багато може залежати від випадку. Періпетії двох героїнь роману доволі захопливі, а вони самі викликають симпатію і співпереживання. Я хочу й надалі читати книжки африканських письменників. Жити в Африці – ні. А от познайомитися з нею через найкращі зразки літератури – звичайно так!