Розділ X-XX

Хлопці гралися, доки почали битися. Стьопа був з розбитим носом, а винуватцем цього був Ява. Його врятувало те, що батьки його були тоді в закордонному відрядженні.

Хлопці стежили за Бурмилом і Книшем і заблудилися в кукурудзяному полі. Були дуже голодними. Книш із Бурмилом їх і врятували. Від того часу Ява отримав нове прізвисько — Робінзон Кукурузо. Хлопці відшукали посеред річки невеликий безлюдний острів і побудували там курінь. Острову дали назву — острів Переекзаменовки. Ява зостався там жити на самоті. Знову уздріли Книша, який щось шукав. Не могли зрозуміти що саме. Зустрілися з друзями та юннатами з м. Київ, які пливли човном і побачили курінь. Вони розказали, що вчитель Фарадейович чекає професора та кореспондента, оскільки його глобулуc є надзвичайним відкриттям. Ява закохався у київлянку Валю, яка дуже гарно вміла танцювати. А Павлуша зрозумів, що його товариш сидить на острові тільки того, що готується перескладати екзамен.

Товариші вирішили, що коли Книш буде їхнім полоненим, то все розповість. Почали міркувати, як його захопити. Коли Кукурузо уздрів якусь чужу постать, то крикнув: «Руки вверх!» Виявилось, що це дід Варава.
Дід зізнався, що займався пошуками внука, а хлопці розказали, що стежать за Книшем. Пізніше дідові вдалося його піймати та під час допиту з’ясувати, що той хотів знайти 20 каністр, наповнених німецьким спиртом. Вони, нібито мали знаходитись десь в цих місцях у воді. Внукові старий Рень розказав, що шукати той спирт — вже марна справа, оскільки ті каністри були виловлені партизанами ще 43-го року і віддані на потреби шпиталю.

Останній розділ першої частини

Отакими подіями й скінчилася низка пригод Робінзона Кукурузо, який облюбував безлюдний острів біля села Васюківка.

Наступного дня подій було дуже багато. На ранок прибув київський професор на прізвище Дудка, що є керівником київських юних натуралістів, а також журналіст з газети.

Вродлива жінка в модній сукні та туфлях з тонесенькими каблуками-шпильками виявилася професором Дудкою. Вона оглянула глобулус і повідомила, що це «чудовий штамб хлорели». Жінка пообіцяла неодмінно доповісти про це відкриття в інституті і що це неабияка подія. Вона міцно потисла руку вчителю Фарадейовичу, а далі кожному з юннатів.

Щастю Фарадейовича не було меж (до слова, цього дня повернулася з лікарні його дружина).
Юннатам теж випало неабияке щастя — кореспондент сказав, що неодмінно напише про них на сторінках піонерської газети.

Вчитель обійняв Павлушу та Яву, поцілував їх і сказав, що якби не вони, то все б пропало. І палко подякував їм.

Вже зовсім скоро в приміщенні клубу відбувався товариський суд. Посеред сцени поставили великого стола, накрили його китайкою червоного кольору. За стіл сіли поважні люди — голова місцевого колгоспу, кілька членів правління, депутатка (Явина мама), дід Рень та баштанник дід Салимон і вчителька.
Трохи вбік стояла лава підсудних, на якій всілися насуплені Книш та Книшиха, а також Бурмило. Ява та Павлуша були головними свідками з боку обвинувачення.

Багато людей із села виступали впродовж цього суду. З вуст Галини Сидорівни прозвучали слова про те, що ті, хто дбають лиш про себе та своє збагачення, не вартують навіть жодного хорошого слова.
Дід Салимон сказав, що такі люди є «внутрішніми диверсантами».
Гриць Чучеренко (член комсомолу) додав, що коли такі люди здатні продавати за копійку власне сумління, то за добрі гроші їм не сором буде й Батьківщину продати.
Суд був насичений та емоційний. Була навіть висловлена думка про те, що дуже шкода, що не здатен вирок звучати — всипати добряче. Але, як сказав голова, тепер лиходіям буде відомо якої думки про них мешканці села.

Далі веде мову Павлуша.
Того дня слава нас таки знайшла. Скільки ми про неї перемріяли! Та, на диво, в ці моменти шалено радіти не було бажання. Щось мов заважало, тихенько гризло всередині. Коли ми покинули стіни «суду», Ява її озвучив:
Все ніби й чудово, та… одним вдалося глобулус вивести… для космосу. Іншим щось змайструвати… А що ж ми? Лиш підштаники на телевізійній антені вішати спроможні. Це всі можуть. Мавпи й ті.
Я погодився.
Скінчилося літо. Ми пішли до 6-го класу.

Я сиджу на своїй парті під вікном. Дивлюся в нього і задумався про Книша з Книшихою. Говорять, що вони хочуть продати свій новий будинок і виїхати в Харківську область назавжди. Напевно є в них сумління і сором. Можливо в іншому місці вони стануть кращими.

Бурмило ж тепер зовсім не п’є і навіть причандалля своє для браконьєрських справ зламав і викинув.
А ще я подумав (вже не перший раз): «Чого Кукурузо обрав саме той острів біля Високого?» Я запитував його. Він не каже, лиш посміхається.
Мої думки перервала вчителька:
Рень, виходь до дошки!
Ява піднімається і виходить з-за парти. З-за нашої парти. Кукурузо таки пересклав екзамен! Коли минув суд, прийшли неабиякі складні кілька днів.

Спершу я лиш крався під Реневим вікном і всіх навколо змушував замовкнути. Собакевичеві — «Цить!» і Контрибуції і півневі, щоб жоден звук не заважав готуватися моєму другові.
А далі я й зовсім став переконувати його, що підготовка буде ліпшою, коли вчитимемося разом! Бо я теж не вельми обізнаний, м’яко кажучи.

Він спершу не приймав це, казав, що не потрібна йому ця моя жертовність. Та я йому заперечив, мовляв, не хочу бути гіршим ніж він, ходити в неписьменних дурнях.
Тож вибору у нього не лишилося.
Весь останній літній місяць ми витратили на спільну підготовку. Це заняття, правда, не дуже було цікавим… Хотілося б краще поганяти м’яча, чи, приміром, порибалити… Та я ж розумів, що заради дружби варто чимось жертвувати.

Перескладати іспит я теж пішов з Явою. Вчителька не перечила і сказала, що мені теж піде на користь написання ще одного диктанту.
А потім виявилося, що Ява написав краще за мене! В моєму диктанті було 3 помилки, а в нього на одну менше! Недарма «Граматика» була з ним на безлюдному острові!
А ще між сторінками Явиної книги про Робінзона Крузо я бачив клаптик паперу, на якому написана одна адреса. Я так собі подумав, що, коли не збираєшся відсилати листи комусь, то не берегтимеш його адресу просто так.

Тож грамотно писати моєму товаришеві конче необхідно. Бо відмінницям писати неграмотні листи зовсім не випадає. Краще зразу в колодязі втопитися, ніж написати послання з помилками.
Галина Сидорівна похвалила Яву. Він був гордий та щасливий та, здавалося, дещо задурманений від такого бажаного успіху. Коли трохи оговтався, то шепнув мені на вухо:
— Ну, що? Спробуємо?
Я киваю.

Ми вже схилилися під партою, коли Ява вийняв десь з-під одягу коробку, в якій раніше були цукерки (вона була жерстяною та плоскою), а тепер з неї стирчали різноманітні гвинти, шпунти та дротини. Ми самі винайшли цей прилад! За його допомогою можна розстібати ґудзики! Офіційна назва для нього ще у наших головах не народилася, але є умовна — ми звемо його «штукакенцією». Я не обмовився, все правильно — не плутайте зі штукою чи штукенцією!

Принцип дії штукакенції надзвичайно простий — треба прикласти її до ґудзика, затиснути кнопку і все! Але до цього процесу потрібно зробити ще одне — завести пружинку. Тож мій товариш почав заводити.
Звісно ж, ще там транзисторів немає, і напівпровідників, та все ж…
Але щось пішло не за планом… Із гучним дзвінким звуком пружина вискочила з коробки і з-під низу поцілила в Стьопку Карафольку, який сидів за партою попереду.
Стьопка зойкнув.

Я зашипів до Яви щось лайливе, та вже неможливо було нічого змінити, Галина Сидорівна вже гнівним голосом гукала:
Вийдіть негайно з класу!
Ми почервоніли, немов раки, та попленталися в напрямку виходу.
Розпочався наступний навчальний рік…

«Тореадори з Васюківки» частина 2 скорочено

Розповідає про всі події знову Павлуша Завгородній.

Розділи I-II
Ява та Павлуша беруть участь в «Ревізорі» — спектаклі, що отримав неабиякий успіх. Його ставив драматичний гурток, засновниками якого й стали самі хлопці. Галина Сидорівна дала їм ролі, які не містили великої кількості слів, проте Ява й Павлуша полінилися вивчити й ті, бо понадіялися на суфлера. Посеред вистави вони зовсім розгубилися і Ява втік зі сцени.
Потрапивши в Київ до Павлушиних родичів у гості, Ява планує зустріч з Валькою. Він так і не зважився написати їй листа через хвилювання осоромитися перед нею через свою неграмотність.

Розділ III
Ява спішить зустрітися з дівчиною. Друзям вдалося відшукати потрібну вулицю та будинок, але коли вони вирушили на пошуки квартири, щось пішло не так — квартири під номером 25 просто немає, найбільший номер в будинку — 18. Відразу з’явилися думки про обман від Вальки. Ява виглядав зовсім нещасно. Нарешті я зважився спитати бабцю, яку ми зустріли, про квартиру під злощасним 25-им номером. Як же ж вона нас порадувала! Жінка сказала, що ця квартира розташована на території двору, у флігелі! Ми вирушили на його пошуки. Коли ж вже стояли перед потрібними дверима, то раптом забоялися в них подзвонити.
А далі відбулися зовсім непередбачувані події. Виринувши із темного стінного виступу, якась велика постать, здоровецькою жменею вхопила мого друга за вухо. А далі хриплим гучним голосом це видиво сказало:
Таки спіймав!
Ми просто застигли від жаху. А дядюра все гучніше кричав своїм страшним басом:
Спіймав хуліганів! То це ви дзвоните і тікаєте!!! А бідолашній бабусі доводиться через вас даремно трудити свої старечі ноги! От тепер буде в мене з вами розмова!
Але вже наступної миті ми почули голос Вальки, що пролунав із квартири. Вона поставила звичне просте питання:
Хто там?
Запанікувавши, я глянув на товариша. Ява склав докупи всю свою силу і у відчаї рвонув всім тілом. Я переконаний, що він все рівно зробив би так само, навіть коли б після цього дядюга залишився б позаду тримати його вухо у своєму кулаці. Йому було б не шкода того вуха! Та хіба тільки вуха! Ява готовий був віддати і половину голови, чи пів тіла, аби лиш вирватися, щоб Валька не побачила його в такій ганьбі.
Та це й так всім ясно! Вони не бачитися дуже довго, аж тут в перші ж миті зустрічі твоя Валька бачить, що ти в руках якогось мурмила та ще й тримає він тебе за вухо, мов якесь собача. Не про таке ж мріялось! Ох, не про таке!..
Нас мов хтось гарматою вистрілив — так ми бігли не менше кварталу. Навіть оглянутися ніхто з нас так і не наважився.
Далі ми почали просто йти невідомо куди, мовчки.
Я побачив кілька сльозинок, що скотилися Явиними щоками. Він скривився й відвернувся. Але я ж все розумію. Ява ніколи не плаче! А то… механічно чи що. Від вуха, певно. Воно має зв’язок із якимись органами, що сльози виробляють. Ось і все. То через вухо. І не плакав він зовсім.
А вухо якраз у Яви було таке напухле, що було більшим за друге в два рази. А червоне було, як мак! Тож шансу другий раз спробувати побачитися з Валькою того дня зовсім не було!
Нам було ясно, що ми стали жертвою жахливого непорозуміння — той дім страждав від розваг якогось шалапута, що після дзвінка в двері тікав. А дядько вирішив, що то ми. Та від того, що ми знали всю ситуацію менш прикро нам не стало. Про себе я й мовчу, а от Ява… Нікому ж не відомо, чи вдасться тепер з Валькою побачитися, хоча б колись.

Розділи IV-VI
Після невдалої спроби зустрітися з подругою, хлопці йдуть розвіятися в місті. У Києві товариші ласували морозивом, накаталися на каруселі, навіть пішли купатися на Дніпрі.
Пляж був дуже заповнений. Стоячи біля води, Ява та Павлуша мимоволі підслухали розмову двох чоловіків — один з них вже заходив у річку, а інший мав покидати пляж. Той, що стояв у воді, був актором, з його слів. Він вже майже пірнув, коли помітив, що не зняв годинника з руки, і віддав хлопцям, аби вони поклали річ на його одяг. Чоловік вже плив, коли Ява з Павлушею, стоячи ще з годинником, почули, як відпочивальники кричать про утопленика. Вони метнулися на крик. На щастя, чоловіка відкачали. Але друзі загубилися і не зрозуміли, де їм серед натовпу тепер шукати одяг того актора. Всі їхні пошуки були даремними. А годинник лишився у них.

Потім хлопчаки шукали артиста. Вони знали тільки те, що він грає роль царя, а ще, що його квартира має номер 13. Через ці пошуки вони потрапили до театру, в якому випадково зустрілися з Валькою! Потім всі разом діти пішли дивитися «Червону Шапочку». Ява поглядав весь час на Вальку.
Дівчина дізналася про пошуки актора-царя і запропонувала хлопцям свою допомогу, бо в неї є знайомий старий артист Максим Валер’янович. Чоловіка вони вдома не застали. Але посеред двору Валька полаялася з Будкою, що і був тим хуліганом, за витівки якого Яві накрутили вухо. Тепер хлопці йому відімстили, і вже Будка прийде додому з накрученими вухами.

Розділ VIII
Зранку мали з Валькою та Максимом Валер’яновичем їхати до кіностудії на пошуки царя. У дворі дівчини хлопці зустрічають Будку із його друзями. Вирішують битися один на один: Будка проти Павлуші. Павлуша переміг. Проте він би отримав «на горіхи» від решти хуліганів після цього, якби за нього не вступилася Валька.

Розділ IX
Павлуша та Ява побували на кіностудії. Вони побачили, як відбуваються зйомки, а на наступний день їх самих запросили зніматися. Та вже на виході з кіностудії Павлуша помітив, що годинник зник.