На початку твору автор описує старого рибалку на ім’я Сантьяго. Він усе своє життя провів у морі, і воно залишило свій відбиток на його сивих скронях та помережаній звивинами потилиці. Він його любив, любив море. Навіть очі його були такими ж блакитними. Та, останнім часом, воно не було до нього прихильним. 84 дні рибалка Сантьяго повертався додому без здобичі. Майже половину цього терміну, а саме 40 днів, він мав помічника — хлопця на ймення Манолін, проте його мати та батько не дозволяють йому виходити в море із Сантьяго, якого вже встигли охрестити невдахою. Тепер хлопець допомагає іншому, більш успішному рибалці, але сумує за Сантьяго, помічником якого він був, починаючи з 5-ти років.

Знову Сантьяго повернувся, нічого не спіймавши. Щоб його втішити, Манолін запропонував старому випити пива у кафе для рибалок. Він його пригощає. Вони розмовляють, не звертаючи уваги на кепкування інших рибалок зі старого. Проте той не ображається. Натомість вони з Маноліном згадують першу їхню зустріч. Тоді хлопчик був ще зовсім дитиною і ледь не загинув у морі. Сантьяго його врятував. Манолін ніколи цього не забував та й дуже любив старого. Запропонував йому чотирьох рибок-живців. Але Сантьяго не зміг забрати всі, згодився лише на двох.

Після кафе вони вирушили до рибалки додому. Його будинок був дуже убогим, зробленим із листків пальми. Усередині не було нічого, окрім ліжка, стільця та стола. Колись ще висів портрет дружини Сантьяго, що відійшла у кращі світи, але він його вирішив сховати, бо він викликав у нього сум.

Манолін запитав у свого вчителя, що той буде їсти на вечерю. А той відповів, що рибу з рисом. Також хлопець попросив сітку, для того, щоб наловити сардин. Старий дозволив, і хлопець пішов. Тільки вся ця розмова була не справжньою, награною. Їсти у Сантьяго не було нічого, і вони це обидва добре знали, так само, як і сітки давно немає.

Коли Манолін повернувся, то побачив, що старий рибалка спить, сидячи. Хлопцеві кинулися в очі його плечі. Так, він був старий і худий, але розмір його плечей вказував на тяжку працю протягом усього життя і на незвичайну, для його віку, силу рук. Манолін укрив його ковдрою і пішов. Але ввечері він повернувся, адже не міг залишити свого друга без вечері. Вони розмовляли про бейсбол та його гравців. Потім хлопець попросив, щоб Сантьяго розбудив його вранці. Він так і не міг звикнути до того, що його тепер має будити інший рибалка.

Коли Сантьяго заснув, то йому вві сні прийшла Африка та леви. Сон був спокійним та приємним. Його любов до левів була безмежною, так само, як і до Маноліна.

Зранку він розбудив його. Старий був у доброму гуморі, адже був певен, що вісімдесят п’ятого дня йому точно поталанить, інакше й бути не може, бо це ж щасливе число!

Манолін побажав йому удачі.

Старий рибалка вийшов у море. Він побачив птаха фрегата, що вистежував рибу і вирішив прямувати за ним. Спочатку вони зустріли літаючу рибу, потім — португальську фізалію. Але досвідчений рибалка знав, що її не варто чіпати, адже вона отруйна. Ласувати таким смаколиком наважувалися лише велетенські черепахи. Він любив цих черепах і дуже їх жалів, бо знав, що серце цієї величної істоти б’ється ще годинами після того, як її, бідолашної, тіло розріжуть на шматки безсердечні та злі люди. Сантьяго вважав, що він має схожість із цими черепахами — він має такі ж сильні ноги та серце. І на це є причина, адже він їв їхні яйця довгий період, для того, щоб отримати силу боротися із великою рибою. А вона обов’язково потрапить йому на гачок!
Він спіймав невеликого тунця і вирішив, що той стане живцем для більшого вилову.

І це сталося. Вона клюнула. Сантьяго, покладаючись на свій досвід, знав, що то достойна, велика риба, хоча він ще її не бачив. Йому дуже кортіло побачити ту рибину, але ще був не час. Вона проковтнула наживу і потягла човен за собою, Сантьяго ж міцно тримав жилку і розумів, що боротьба буде довгою. Так вони пливли майже чотири години, вже були у відкритому морі, і берега не було видно, навіть на горизонті. Тоді Сантьяго подумав про Маноліна і про те, що зараз було б дуже добре отримати від нього допомогу. Але, оскільки хлопця немає поруч, то доведеться перемагати цю велетенську рибину самому, і рибалка щиро вірив, що він має ще достатньо сили для цього.

Уже стемніло. Сантьяго подумав про тунця і про те, що доведеться його з’їсти, для того, щоб не заслабнути, адже боротьба між ним і рибою скінчиться не скоро. Ліска вже сильно врізалася у праву руку, і з неї навіть почала капати кров, тіло заніміло, проте старий не здавався. Йому було шкода тієї риби. Він дивився на нічне небо і думав, що добре, що люди не мають убивати місяць із зірками, як жителів морських глибин. Хоча він усе своє життя був рибалкою, він мав жаль до цих красивих істот. Він подумав про вік тієї рибини та про те, як вона відчайдушно б’ється за своє життя. Також згадав, як колись, у хороші часи, вони з Маноліном виловили самку марліна, а її самець до кінця був поряд із нею, доки не вистрибнув із водного плеса і не побачив, що вони з хлопцем вже її розчинили. Проте їм було дуже жаль цих істот.

Почало світати. Рибина вже була втомлена і не мала більше такої, як учора, сили тягнути його і човна. Але стомився і Сантьяго. Руки та спина невимовно боліли, у голові паморочилося, перед очима все пливло. Щоб повернути силу, рибалка вирішує таки змусити себе з’їсти тунця. І тут прийшов той момент, якого він чекав майже добу — рибина випливла, і він її побачив — фіолетового кольору, у різних відтінках, вона була така красива і така величезна! Її розмір був більшим за човен Сантьяго десь на два фути! Бувши рибалкою все життя, старий ніколи не зустрічав риби такого розміру.

Та це ще був не кінець. Боротьба продовжувалася. Сантьяго вірив у те, що зможе перемогти та згадав, як колись давно мірявся добу на руку із темношкірим велетнем із Сьєнфуегоса. І переміг.

Пройшов цілий день. Не випускаючи жилку із рук, паралельно Сантьяго спіймав макрель — буде що їсти. Знову прийшла ніч. Рибалка вирішив трішки поспати. Збудив його поштовх. Він знав, що це. Нарешті. Риба почала плавати колом. Старий рибалка підніс високо гарпун і встромив його в рибину. Прив’язавши її до човна, він рушив до берега.

Та кров риби почули акули. Велетенська хижачка наскочила на човен.

Старого майже покинули сили, проте він зібрався і зміг впитися гарпуном у тіло хижої рибини. Вона зникла в глибині, проте гарпун — єдиний реальний захист Сантьяго, вона забрала з собою. Акул все більшало, вони шматували тіло прив’язаної до човна здобичі рибалки. Одну з них той зміг убити за допомогою єдиної зброї, що була у нього — ножа. Він прямував до берега у супроводі акул і думав про те, що вони і його можуть убити. Але, якщо навіть станеться так, вони його тільки знищать, але не переможуть.

На обрії з’явився берег. Нарешті Сантьяго зміг ступити на сушу. Від його рибини лишився сам хребет, але він був живий. Час уже був пізній і його повернення ніхто не бачив, бо мешканці Гавані уже відпочивали. Утомлений старий зайшов до свого будинку, втамував спрагу і ліг спати.

Манолін зайшов до нього рано-вранці. Він вирішив не будити Сантьяго, оскільки розумів причину його довгої відсутності. Хлопець пішов на «Терасу», для того, щоб купити каву своєму вчителеві. Тут, снідаючи, туристи побачили, як на березі лежить хребет від величезної рибини. Лишився від неї тільки хвостовий плавник. На запитання про неї офіціант сказав, що то акула.

Коли Манолін повернувся, рибалка ще бачив сни. Минуло багато часу, доки він прокинувся. Він безмежно радів тому, що побачив Маноліна. А той, у свою чергу, дав обіцянку знову допомагати йому. Відтепер старі друзі знову будуть виходити у море разом.

Висновок:
Твір Ернеста Хемінгуей «Старий і море» був написаний 1952року. Жанрово — це повість притчового характеру.
Тематика і проблематика у творі: людина та природній світ, сенс людського життя, ставлення людей одне до одного, людина та суспільство.

Ідея твору полягає у зображенні людської сили волі, яка може перемагати у найскладніших життєвих обставинах.