Історія захоплює з перших сторінок. Знайомить з героями та обіцяє вибуховий сюжет. Але у мене щось пішло не так. І ні, я не кажу, що вона погана і розчарувала мене. Просто в деяких моментах підвела. Мені було мало, я очікувала більшого.

Початок був фантастичним. Знайомство з героями, їх світом, знайомство самих героїв. Початок великої гри. Ооо, вони затіяли велику гру, кожен свою. Зі своїми правилами. Навіть не здогадуючись, що грати доведеться в зовсім іншу.

Вона хотіла розважитися наостанок. Він – знищити. Кожен хотів обіграти іншого. Але забув, що вступаючи у гру потрібно впевнитися, що знаєш правила. Але їм було не до цього, саме тому вони програли. Програли, бо не помітили як у їхній грі з'явився третій учасник та змінив усі правила. І в момент, коли один був готовий здатися, інший готував підставу.

Женя – сильна та вольова. Має твердий характер. Твердо йде до своєї мети, навіть заздалегідь знаючи, що це завідомо програшно. Але перш ніж здатися, вона використає всі можливі та неможливі способи. Вона вміє тримати емоції, здраво дивитися на ситуацію та знаходити потрібні слова, навіть якщо в даний момент вона іншої думки (це я про розмову зі свекрухою). Скільки б не було образ, вона поводить себе як доросла жінка. Довіряє лише собі.

Мирослав – чоловік з великої літери. Мені сподобалося, як він добивається свого, навіть знаючи, що це викличе лише ненависть. Як він бореться за свої почуття. Готовий підставитися сам, але допомогти Жені у біді. Готовий ризикнути, але добитися свого. Коротше, ідеальний чоловік. А поганого, умовно, з нього зробили обставини та впертий характер героїні.

А от Король мене розчарував. Ну не відчула я у ньому влади, сили і всього що йому ніби має бути притаманно. Він надто швидко злився, піддався почуттям. Я розраховувала на гру, емоції, почуття саме з ним. Але він залишився за кадром. І це мене дуже засмутило.

Спостерігати за героями цікаво, але іноді, на жаль, мені не вистачало чогось. Злило, що герої не можуть поговорити, один боїться що його пошлють, інша через це не впевнена у першому і тому показує характер. Так, вона його відштовхувала бо не хотіла шкодити йому, знала, що самій вже не вибратися з положення в яке потрапила, а його можна було спасти. Але чим більше вони "воювали" тим більше грузли у цьому всьому.

Все крутилося навколо нелегального бізнесу і спроб його прикрити, але хотілося б більше конкретики. Вони щось робили, шукали різні шляхи, їм погрожували. А потім раз....і все закінчилося. Про все забули. Відчуття, ніби в мене забрали цукерки, коли я дійшла до найсмачніших.

А от епілог був прекрасним. Ніжним та милим. Вони здолали всі перешкоди і щасливі, вже у справжньому шлюбі. Так радісно за них, все ж Мирослав мені сподобався, гарячий (повинно було бути "гарний" але Т9 знає краще) чоловік, тому й про Агафія варто згадати. Хто не читав – буде вам сюрприз, хто ж це такий-то)