Ця книга важким каменем запала мені в душу, про неї я згадаю досить часто, напевне частіше ніж будь-яку іншу книгу. І не помилюся, якщо скажу, що саме такого ефекту чекаю від читання - щоб брало за живе, а прочитавши книгу ще довго, обдумувати прочитане.

Не помилюся якщо скажу, що найбільша втрата для сім'ї - це втрата найріднішої людини на війні. Найнадійнішої опори - батька для дитини, чоловіка для дружини, годувальника для сім'ї, господаря для будинку. Письменник так тонко відтворив духовні руїни повоєнної Німеччини, країни яка через свій нацистський фанатизм розгубила свої моральні орієнтири, через що зоставила ціле покоління дітей виховуватися без батьків. Немає батька - немає опори.

Герої твору - два хлопці, які втратили кожен свого батька на війні, вони дорослішають, але кожному з них потрібне надійне батьківське плече, матері невзмозі  їм нічим допомогти, бо самі прагнуть надійної чоловічої опори.

Дім без господаря хилиться, бо немає того, хто б підтримував в належному стані житло, але якщо з часом занедбаний дім і можна відлагодити, то Гайнріх Бьолль делікатно дає зрозуміти - дитячі душі не залікувати.

Сумна, але надто правдива оповідь. Все ж поміж рядків мені вдалося розгледіти, те що відвертою наївністю дітей письменник відтворив нове покоління, яке шукатиме і неодмінно віднайде інший життєвий шлях.