Гертруда. Росгальде

У цих двох творах — відлуння однієї ідеї: бути митцем означає бути відокремленим. Але не з гордості чи пихи, а з природи. У «Гертруді» і «Росгальде» Гессе підбирається до самої межі між творчістю і життям, між звуком і мовчанням. «Гертруда» — це роман про форму любові, яку може дозволити собі людина, занурена в мистецтво. Герой живе у звуках, але не в подіях. Його стосунки з Гертрудою не розгортаються, а ніби застигають у певній тональності — недомовленій, витонченій, болісній. Його музика — це спосіб не спілкування, а проживання неможливого. І в цьому — напружена естетика роману: він не розкриває почуття, а обрамлює їх як партитуру. «Росгальде» — більш стриманий, мовчазніший роман. Художник Йоган людина, яка давно живе за склом: поруч із родиною, друзями, учнями. Тут майже немає відкритих конфліктів — зате багато тріщин, які поступово розколюють героя зсередини. У центрі обох романів — втома від спроб жити "як треба". Мистецтво тут не лікує і не рятує, але дозволяє жити поруч з власною нецілісністю.