You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за весь час
Опубліковано aska.halinka40 Сб, 08/09/2025 - 23:23
#
Іноді дитячі книги цікаво читати й дорослим. Повість "Дракони, вперед"- це цікава суміш казки, фентезі та пригодницького детективу. Є у ній багато пізнавальних моментів: розповіді про екзотичні рослини, цікаві місця. Читаючи книгу, можна разом з головним героєм Михасем поринути у захопливу подорож у світ драконів, навчитись розуміти мову тварин та рослин, познайомитись з кумедним синім фруктовим драконом Хомою, дізнатись багато цікавого про драконячий рід та разом з героями помандрувати Україною. Ніби сам стаєш частиною міфічної історії та вболіваєш за кожного з героїв.
Опубліковано aska.halinka40 Сб, 08/09/2025 - 19:35
#
Відразу напишу, що це не мій жанр. Книга випадково потрапила мені до рук. Але не шкодую, що прочитала цю повість.Вже з перших сторінок якась загадка,яку хочеться розгадати. Таке собі своєрідне переплетіння реальності з містикою, анатомії з алхімією, історичних фактів з вигадкою. Кохання на межі життя і смерті, моторошні кладовища, викрадання трупів, дивна римська лихоманка, хірургічні театри, дивний доктор Бічем...Сюжет непересічний, запам'ятається надовго. Доля головних героїв Гейзел та Джека до кінця книги залишається загадкою. Прагну прочитати продовження повісті...
Як завжди у цього автора, жваво і легко описана подорож - християнське паломництво дорогою Святого Якова в Іспанії, відома як Каміно. Автор передає власні емоції від подорожі, яку він здійснює в н-ний раз, людей, що його оточують, які прийшли сюди з усього світу. Хтось навіть спеціально звільнився з роботи, аби відправитися в Іспанію з іншого континенту.
На тлі опису непростого шляху паломництва є алюзії на коронавірус, через який звичне життя багатьох змінилося.
Цікавими є міркування автора про філософію мандрів, про рюкзак як невідʼємний атрибут подорожі.
Книга і фільм трохи відрізняються. Ну хоча б тим, що у книзі головної герой не є чорношкірим, плюс у стрічці дівчина зі зламаною ногою вступає із ним в інтимний контакт, чого у книзі я не знайшла.
Чесно: книга є глибшою і романтичнішою за фільм, показує чоловіка люблячим і відданим своїй дружині, якої вже нема. Образи вимальовано чітко й якісно. Ну і кінцівка позитивна. Шкода, що на українському ринку я більше не зустрічала романів Чарльза Мартіна - я б залюбки прочитала ще.
Роман, який я прочитала ще у школі на урок з позакласного читання. Як і личить реалістові, Панас Мирний прагне віднайти соціально-економічні причини, що штовхнули Христю на цей слизький шлях. Тому розчарую тих, хто думає, що в цій книзі є описи еротичних оргій чи сексуальних збочень. Чимось нагадує Льва Толстого і його твір «Воскресение», теж присвячений повії, який теж не містить еротичних моментів. Та й про яку еротику могла йти мова у 19 столітті? Такі твори тоді назвали б порнографічними і цензура їх би не пропустила.
Продовження серії про тіло. Цього разу - чоловіче. Скажу чесно, не так інформативно, як про жіноче. Однак зате із обсценною лірикою, де прямим текстом подано назви статевих органів та процес інтимного акту. Подеколи я червоніла, бо не була готова до такого перебігу подій. Якщо хочете дізнатися про звичай притули на вечорницях, тоді вам дійсно слід почитати книги Ірини Ігнатенко.
Хоч і невеличка за обсягом (200 сторінок), ця книга є своєрідною революцією, адже розповідає комплексно (чи не вперше в історії України) про заборонене - жіноче тіло в традиційній культурі. Що таке бути жінкою? Це дуже не просто. А в 19 столітті, коли не було ліків і УЗД, коли жінки народжували щороку? А як зробити аборт, якщо дитина є зайвим ротом? А як викликати місячні, якщо вони не приходять? А кого кликати, коли пологи? Що робити, щоб завагітніти? Як доглядати за дитиною? Все це та ще багато різних нюансів пані Ігнатенко подає у своїй книзі.
По суті, ця книга не є унікальною, адже являє собою поєднання матеріалу двох попередніх видань - про жіноче і чоловіче тіло в традиційній українській культурі. Тому я трохи розчарована, адже ці дві книги я встигла придбати свого часу. Однак таких щасливчиків небагато, тому особисто я вітаю спробу авторки видати великим накладом комплексне дослідження.
Безумовно, книга є цікавою і вартою уваги. На основі широкого етнографічного матеріалу, зокрема й власних польових досліджень, пані Ірина відтворює еротичне життя українців 19-20 століть.
Шмітт відомий тим, що у своїх творах бореться із антисемітизмом і пропагує толерантне ставлення до різних релігій. Його твори - це своєрідні притчі, а глибина оповіді досягається завдяки коротким реченням, де кожне слово має смисл. Даний твір я читала паралельно із переглядом кінострічки із Омаром Шарифом у головній ролі. Старий бакалійник-мусульманин відкриває світ юному євреєві Момо. Ми можемо не погоджуватися із даним поглядом на дійсність, але варто вітати ідею співжиття людей, що сповідують релігії, через які у світі сучасному відбуваються конфлікти.
Я теж у захваті від цієї книги і вважаю її найкращою у творчому доробку Орхана Памука. По-перше, стиль оповіді. Він занурює нас у середньовічну - ранньомодерну Туреччину. Читаєш - і відчуваєш дух епохи, не лише у плані історії, а й побуту. Ось я в цій самій майстерні, де сталося вбивство; ось я у кавʼярні. По-друге, манера розгортання оповіді. У багатьох творах Памука розділи написано від першої особи. У даному романі ми маємо на основі такої подачі матеріалу визначити вбивцю. І це вдається лише наприкінці книги.
Шкода, що деякі твори Памука написано складно, зокрема «Сніг».