Рецензії та відгуки на книгу

Меделін Ру "Притулок" (частина 2)

"Не пхай свого довгого носа у ті таємниці, які від тебе приховували поколіннями?"- досить доречна теза у контексті другої частини трилогії "Притулок", оскільки ця книга про повернення, викриття правди своєї родини та стану, коли тобі чи не усі довкола брешуть.

Нема оцінок

Опубліковано 0957637235 Сб, 08/16/2025 - 18:21

#

Ця книга - це могутній протест проти війни. Вона змушує замислитися кожного про несправедливість, що панує у світі та про можливі шляхи її подолання. Її неможливо читати без сліз на очах. І не тільки через події, що в ній відбуваються, а й через розуміння того, настільки вони є близькими для кожного українця нині. Якщо для більшості із нас війна почалася у 2022, то для героїв книги - у 2014. Вони були одні із перших, хто відчули на собі статус "невільного вдома".

Середня: 4 (1 оцінок)

Опубліковано Khrystyna Honza Сб, 08/16/2025 - 18:03

#

Меделін Ру "Притулок"(частина 1)

"Чи можливо приїхавши до омріяного університету, більше ніколи не покинути його стін?"-звучить, як вигадка, але це реальність цієї книги. Вона натрапила мені на очі зовсім випадково, у книгарні, привабивши загадковою обкладинкою, в той час я цікавилася містичними історіями тому вона стала для мене знахідкою та повернула бажання проводити вечори за книжкою.

Нема оцінок

Опубліковано marusya84 Сб, 08/16/2025 - 13:58

#

Нестор Махно. Герой свого часу. Анархіст. Прикметно, що ставлення до нього в більшості людей, незважаючи на ідеологічні суперечності, є позитивним. Батька Махна поважали за його принциповість, ідейність, вірність традиціям, боротьбу з антисемітизмом. Він щиро вірив у те, що робить. І так було не лише в політиці, а й в особистому житті, яке склалося непросто. У цій книзі перед нами постає Махно таким, яким він був. З усіма його вадами - потягом до алкоголю, надмірним вживанням тютюну, з несприйняттям зрад його дружини-вчительки, болем від самотності.

Нема оцінок

Опубліковано marusya84 Сб, 08/16/2025 - 13:50

#

Неоднозначна книга і непроста в плані сприйняття. Хтось вважає її геніальною, а хтось - просто нудною, а тому не може її дочитати. Це була друга книга Ішігуро, яку я прочитала. Ненавиджу фентезі як жанр. Тому читала через «не хочу». Перші сторінок сто думала, що закину цю книгу подалі і не буду до неї повертатися. Свого часу я сім разів починала читати «Роксолану» Павла Загребельного, а дочитала аж в університеті, бо цей роман був у питаннях на іспит. «Похованого велетня» читала для себе.

Середня: 5 (1 оцінок)

Опубліковано marusya84 Сб, 08/16/2025 - 13:34

#

Книга, після прочитання якої я плакала. Дуже раджу також переглянути кінострічку з Кірою Найтлі. Зізнаюся, що не є фанатом жанру антиутопії чи фантастики, прагну читати любовні романи чи історичні книги. Але все-таки зацікавилася творчістю Ішігуро: під час коронавірусу вирішила почитати книги лауреатів Нобелівської премії. Ішігуро у своїх книгах є різним. У цьому романі він піднімає декілька проблем, у тому числі й сенсу нашого буття. Це твір про донорів. Живуть собі ці донори. Навчаються. Слухають музику. Є в їхньому житті й секс.

Нема оцінок

Опубліковано marusya84 Сб, 08/16/2025 - 13:23

#

У 1990-ті роки книга Ореста Субтельного була чи не найпопулярнішою як в українській діаспорі, так і в незалежній Україні. Її продавали в магазині за невеликі гроші, вона була в усіх університетах. Я сама її придбала далекого 2001 року за 8 чи 10 гривень. Перед нами праця канадського історика, написана з метою популяризації історії України. України, про яку у світі знали мало. Чорно-біле видання, з величезною кількістю світлин.

Нема оцінок

Опубліковано marusya84 Сб, 08/16/2025 - 13:14

#

Прочитала цю книгу після «Шовку». Якщо дуже-дуже чесно, то нічого не зрозуміла. Чимось нагадало «Інтермецо» Михайла Коцюбинського, місцями схоже на Кадзуо Ішігуро та Ольгу Токарчук. Нібито є якісь герої, якийсь сюжет, але що хотів сказати автор? Додам, що книга зручного формату, з твердою обкладинкою, однак особисто мені не сподобався синій колір шрифту. І так не розумієш, про що читаєш, а тут ще й літери розпливається. Самотній готель. Тут заправляють усім діти. Дивні діти. І не менш дивні мешканці в готелі, які чекають на щось.

Нема оцінок

Опубліковано kriukov7@ukr.net Сб, 08/16/2025 - 11:36

#

Книга М.Жулинського розповідає про емігранта з України,який пройшов концтабори,у 2 світовій війні.дивом вижив.І після цих подій у нього залишився спогад про музичне виконання євреями композиції,яка його переслідує все життя.Вже , проживаючи в Америці,він мрії купити акордеон,І коли до нього прилітає син.,це йому вдається,Але ,далі виникають містичні події з інструментом,і вони назад продають акордеон .Автор описує головного героя справжнім Українцем,хоч він не живе давно в Україні.Співає українські пісні,церкву теж відвідує на нашій мові.А спогади про перебування в таборах смерті -це нагадуван

Нема оцінок

Опубліковано aska.halinka40 Сб, 08/16/2025 - 08:25

#

"Сторожі тротуару" - це як відголосок минулого,тих далеких 90-х- початку 2000-х. Твір, у якому більшість людей , яким за 30, знайде для себе багато цікавих моментів. Це спогади про минуле життя нашої країни- реальне, щоденне буття, скоріше прагнення вижити будь- якою ціною у цьому світі. Це історії багатьох "гастарбайтерів", що розлетілися по світу у пошуках кращої долі.