
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у травні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Активність
11064
Уславлення запорозького козацтва, однак в той же час негативне ставлення до поляків, - таким є ідея твору. Можна по-різному оцінювати політичний підтекст «Тараса Бульби», адже без дозволу цензури у Російській імперії книги не видавалися. Однак очевидним є те, що Микола Гоголь уславлює відданість своєму народові та зневажає зраду. Це яскраво видно на прикладі синів Тараса Бульби - Остапа та Андрія. Остап до останнього подиху захищає інтереси козацтва, а от Андрій переходить на бік поляків через кохання до панночки.
Я теж читала «Климка» у школі і плакала. Наша вчителька не могла повірити в те, що хлопчик загинув. Тим більше, що прямо про це Григір Тютюнник не пише: свідченням є сіль, що стала сипатися з мішка. Не може так бути, щоб він загинув, його обовʼязково врятують.
А от сьогодні, на жаль, мені здалося, що автор усе-таки допускає загибель свого головного героя. І цим він посилює драматизм і трагізм другої світової війни, коли гинули не тільки дорослі, а й діти.
Григір Тютюнник - майстер новели. Як Шмітт у Франції. Його слово завжди є влучним, а образи - колоритними. І катарсис після прочитання.
Не всі книги Сергія Плохія мені припадають до душі, але ця сподобалася. Можливо, через те, що автор не засмітив її зайвими фактами, а обрав публіцистичний стиль оповіді; чітко структурував книгу, давши назву кожному розділові. Та й саме дослідження обсягом лише 200 сторінок.
Це розповідь про окупацію росіянами Чорнобильської АЕС під час повномасштабного вторгнення. Прикметно, що у книзі багато цитат та інтервʼю. Росіяни показані як жертви пропаганди, хоча більшість із них відзначені як відносно адекватні. Натомість чеченців подано як повністю неадекватних.
Історія про пристрасне кохання, яке може зупинити лише смерть. Гордовита циганка Кармен зваблює Хосе і робить із нього спільника, зачаровує своєю красою, а потім кидає заради тореадора Лукаса. І Хосе нічого не залишається, як убити Кармен і покласти в могилу обручку, яку він їй подарував. Чотири розділи книги, і Проспер Меріме є не просто оповідачем, а й учасником подій. У заключному розділі, не такому цікавому, йдеться про історію циган.
Як на мене, не стільки є цікавим сам твір, як створені автором образи Кармен і Хосе, потім розкручені в опері Жоржа Бізе.
Свого часу до розгляду пропонували тільки одну новелу - «Подвійне коло», адже якщо читати весь твір, то в ньому показано перемогу радянських військ у громадянській війні в Україні. А от новела «Подвійне коло» у цьому плані видається більш-менш нейтральною і демонструє трагізм українського (як і будь-якого) народу під час громадянської війни, коли сини однієї матері демонструють різні політичні вподобання і змушені битися один з одним,
Серпень 1919 року. Бій під Компаніївкою. Петлюрівець Оверко вбиває свого брата Андрія, що воює на боці Денікіна.
Надзвичайно веселе оповідання Григорія Квітки-Основʼяненка, написане у бурлескно-травестійному стилі, тому дехто вбачає у ньому вплив Івана Котляревського. Обовʼязково прочитайте його та посміхніться. Перед нами ярмарок у селі. Гучна подія, багато людей. Маляр Кузьма Трохимович демонструє портрет солдата, який він сам зробив. Картина є настільки якісною, що перехожі сприймають портрет за реальну людину і починають із нею розмовляти, дівчата - загравати. Це тривало доволі довго, доки не зʼявився швець і по не дуже достовірно намальованих чоботях зрозумів, що це геть не людина, а портрет.
Вивчали цю повість у школі, але на уроках бесіди з позакласного читання. Напевно, що у сучасній шкільній програмі твір відсутній. На відміну від сентиментальної «Марусі» перед нами твір бурлескно-травестійного характеру, з елементами гумору і сатири. Як і «Салдацький патрет». Це повість, в якій показано, як сотник Забрьоха вирішує боротися із відьмами. Якщо не потоне - значить відьма. Паралельно з цим він мріє про одруження з Оленою і хоче, аби відьма йому в цьому допомогла. Звісно, що жінка зробить все інакше й покарає Забрьоху.
Перша повість в українській літературі. Написана у стилі сентименталізму, головними ознаками якого є сльозоивість і щемливість оповіді, емпатія до головних героїв. Тож читати «Марусю» і не плакати - неможливо. І секрет не стільки в сюжеті, скільки в майстерності письменника. Маруся - довгоочікувана і пізня дитина Наума і Насті, її батьки плекають і бережуть. Дівчина виростає дуже гарною і подобається Василеві, з яким вона дещо пізніше одружиться. Однак Василя забирають служити; Маруся через це нервує. Й потрапляє під дощ та вмирає через переохолодження.
Надзвичайно чуйна повість (якщо так можна сказати), написана, як і більш відома «Маруся», у сентиментальній, сльозливій манері. В цьому жанрі рівних Квітці-Основʼяненку в Україні нема. Особисто мене цей твір зачепив більше, ніж «Маруся»: шкода, що його немає у шкільній програмі. Читаючи «Сердешну Оксану» в університеті, я плакала. Плакали мої однокурсниці.
Сюжет дуже схожий на «Катерину» Тараса Шевченка. Власне, Квітка-Основʼяненко цього і не приховував. Однак, на відміну від «Катерини», головна героїня не гине, хоч і планує це зробити. Перед нами історія покритки - матері-одиначки.
Читала цю повість в університеті, однак, на жаль, на заняттях ми її не вивчали. У шкільній програмі вона також відсутня. Спершу може здатися, що це твір про Київську духовну академію, в якій свого часу здобував освіту сам Іван Нечуй-Левицький. І дійсно перед нами тульські студенти, які прийшли на навчання ( у 19 столітті студентів з Росії в академії було більше від українських), серед них - Степан Воздвиженський. Прикметно, що невдовзі він потоваришує із українцем Василем Дашковичем. Нібито й друзі, проте різні. Це особливо помітно в ставленні до жінки.






