Цей роман нікого не залишить байдужим. Устрій психіатричної лікарні - копія звичайного суспільства. Тихий розмірений лад порушується сміливцем, після приходу якого життя у цьому закладі вже ніколи не буде таким, як раніше. Автору вдається надзвичайно яскраво зобразити різноманітні типи людей та їх сприйняття незвичних ситуацій. Книга захоплює, тримає у напруженні, іноді змушує сміятися, а іноді - задуматися про своє існування. Завершення - це пік, після якого сльози самі навертаються на очі. Книга - прекрасна.

Ця книга повинна стояти на книжкові полиці у кожній українській сім'ї, разом із Біблією та Кобзарем. Можливо, вона не є шедевром художньої прози, вона може не сподобатися, з нею можна не погоджуватися. Але прочитати і зберігати її - обов'язок. Роман виствітлює дуже важливий проміжок історії незалежної України, причому тут усе бачиш із середини, стаєш свідком тих життєвоважливих для нашої Батьківщини подій. Іноді авторка занадто різка, занадто радикальна, занадто непримиренна. Але розумієш, що по-іншому ця книга і не написалася б.

Книга викликає внутрішній протест, і людям зі слабкою психікою її краще не читати. Хоча тут є надзвичайно світлий і яскравий епізод - сцена першого інтимного досвіду головних героїв, що відбувається у горах. Мабуть, тільки цей епізод робить "Поклоніння ящірці" чимось вартісним.