В Парижі на четвертому поверсі живе Марі-Лор, незряча дівчинка. Вона втратила зір внаслідок катаракти, а ще під час пологів померла її мама, тож вона живе з татом, майстром ключів у природничому музеї. Він не здався і не склав руки, він терпляче учив дівчинку, що життя триває далі. Він вирізьбив для неї ціле місто, справжні вулиці і будинки, що оточують їхню домівку, щоб вона могла орієнтуватися, коли вийде з дому. Вона залюблена батьком, щодня пізнає щось цікаве в музеї від працівників, які радо проводять з нею час, вона захоплено читає книжки Жуля Верна, надруковані шрифтом Брайля.

Спочатку важко вчитатися в роман. Кілька сюжетних ліній, все рване і непов'язане. Особливо важка для сприйняття лінія з майбутнього. Я прочитала десь на третину, тоді повернулася на початок і читала знову, так було легше. Основна ідея книжки - це її назва. У кожного свій час, і якщо дуже захотіти і знати як, то можна зробити, що він буде летіти стрілою, і все буде швидким, і події навколо будуть пролітати, як стовпи за вікном інтерсіті. А можна сповільнитися, і дні будуть безкінечними.

Ця книга взагалі не схожа на жодну з попердніх книг авторки. Вона повільна, похмура, трагічна і явно не для всіх. Тому перед тим як починати цю книгу, ознайомтесь з доступним фрагментом і прийміть рішення чи ви готові до такого. Я в принципі зрозуміла, що десь так воно і буде, але напевно гнітюча атмосфера мене добила. Весь роман про життя чоловіка на імїя Вільям Беллман, який починається з розповіді про його дитинство. А саме ключовою подією було таке, як граючись з іншими хлопцями він збиває з рогатки грака. І хоч він вірив що не поцілить і цього не станеться все ж пташка гине.

Книга складається з 13 новел. Вони всі не поєднані між собою сюжетно. Олівія Кіттеридж - центральний персонаж, який виринає в кожній новелі. Десь вона важливий персонаж, наприклад, там, де розповідається про її сім'ю, про сина, який ніяк не може вирватися з-під її опіки, а десь згадується лише побіжно: зайшла з чоловіком в ресторан повечеряти і привіталася з піаністкою, а та заграла улюблені пісні її і Генрі. Хоча книга і називається "Олівія Кіттеридж", все ж тут розказується про життя в невеликому містечку. І хоч це глушина, провінція, та все ж тут панують великі пристрасті.