Рецензії та відгуки на книгу

"Прощавай, літо!" — це пізнє і дуже особисте продовження відомого роману "Вино з кульбаб", але тут уже немає того легкого захоплення світом, яке властиве дитинству. Це книга про межу — невловиму і майже фізично болісну — між ще дитинством і вже не зовсім ним. Бредбері не романтизує цей перехід — він показує його таким, яким той є насправді: незручним, сповненим бунту, розчарувань і дивного передчуття змін. Стиль Бредбері — щось між прозою й поезією. Він не описує літо — він його вдихає, пропускає крізь себе, наче гаряче повітря над асфальтом. Речення короткі, уривчасті, емоційні.

Книга наповнена темною і холодною атмосферою, але на диво сповнена також й теплих відносин між дядьком та племінником. При читанні легко поринаєш в історію.

Мені сподобалися головні персонажі. Вони мають розвиток. Наприклад Паша, який на початку здавався максимально відлюкуватим, тихим і боязким, в кінці став сміливішим і впевненим на чиєму він боці. 

Саша який виявився не збреши-голово , а дуже розумним хлопцем який любить і цінує свою родину. Особливо Пашу, хвилювався за нього всю дорогу. Вони пройшли нелегкий шлях разом.

Ця збірка — не просто розповіді про Північ, її холод і сніг. Це тексти про людину, оголену до кістки: позбавлену соціальної мішури, змушену вибирати між голодом і гідністю, життям і честю, коханням і законами племені. “Син Вовка” — ранній Лондон, але вже письменник із виразним голосом. Північ у цих оповіданнях — не фон і не екзотика. Вона — головний співавтор. У “Білому безмов’ї” тиша смерті звучить гучніше за крик; у “В далекому краї” — холод повільно точить людську волю, поки від неї не лишається нічого, окрім інстинктів.

Це не просто пригодницька історія про собаку, виховану на південних островах. Це уважне і безжальне дослідження того, як культура, насильство, природа і прив’язаність переплітаються у спільному вузлі існування. Лондон не пише казку про тварину — він через собаку говорить про людину. Джеррі — не алегорія, не символ, не герой у людському розумінні. Він — істота, що формується під дією середовища, обставин, рук, які гладять або б’ють. У цьому творі Лондон знову — натураліст: він не ідеалізує, не жаліє, не згладжує. Людина — колонізатор, руйнівник, господар або кат.