Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Іствікські відьми
Світ провінційної Америки — тихий, майже сонний. Джон Апдайк розриває цю тишу і показує, що в самому серці звичайного містечка може спалахнути чаклунство — сексуальне, емоційне, метафізичне. Головні героїні — три жінки, три сучасні «відьми», не в традиційному, а радше символічному сенсі. «Іствікські відьми» — це роман не стільки про магію, скільки про жінку. Про жіночу сексуальність, пригнічену й відроджену. Про роль жінки в суспільстві, де її хочуть бачити лагідною, мовчазною, зручною. Апдайк пише про це сміливо, подекуди з сарказмом, подекуди з болем.
Фауст
Гете створив справжній духовний космос, у якому людська душа — поле бою між світлом і пітьмою. Фауст — не герой і не злодій. Його пошук — це паломництво не лише крізь знання, насолоди й страждання, а й через саме життя в усіх його проявах. Втомлений від книг і мертвих істин, він укладає угоду з Мефістофелем — і тут починається шлях, де кожен вибір веде або до загибелі, або до прозріння. Мефістофель руйнує, але й пробуджує. Його іронія, гострий розум і зневага до людських ідеалів роблять його одним із найхаризматичніших антагоністів світової літератури.
#
Пригоди Олівера Твіста
Через наївний погляд хлопчика, що народився у злиднях і виростав серед темряви, автор показує всю потворність байдужого світу — і водночас проблиски надії, які не дають остаточно зневіритись. Олівер — не герой у звичному сенсі. Його зброя — це щирість, незламна внутрішня гідність і здатність відчувати добро. Цей образ чистої душі серед бруду лондонських нетрів — справжній виклик цинізму й байдужості. Мова роману — соковита, емоційна, сповнена іронії та жалю одночасно. «Пригоди Олівера Твіста» — це історія про те, що навіть у найтемнішому куточку світу може народитись душа, що шукає любові.
Доторк
Деніел Кіз, знаний перш за все завдяки «Квіти для Елджернона», цього разу звертається до болю набагато земнішого, ніж експерименти над свідомістю. Він говорить про страх, про суспільне відторгнення, про отруєну довіру і про вибір залишитися людиною, коли світ втрачає людяність. «Доторк» — це про біль, що не має форми, але має вагу. Про дотик — буквально і метафорично — який змінює людей. Хтось, торкнувшись страху, стає жорстоким. Хтось, торкнувшись любові, залишається собою, навіть коли це небезпечно.
Воно
«Воно» — роман, що викриває глибини дитячої психіки, суспільних травм і темної магії підсвідомого. І хоча клоун Пеннівайз — лише одна з масок давнього зла, справжній жах ховається в байдужості дорослих, у забутих обіцянках, у мовчанці перед несправедливістю. Головні герої ведуть читача крізь калейдоскоп жахів, дитячих спогадів, дорослих розчарувань. Історія, подана у двох часових площинах — оголює тему вічного повернення: до себе, до страхів, до коріння. «Воно» не тільки про монстрів, що ховаються у каналізації. Це роман про ті страхи, які ми всі носимо в собі.