Рецензії та відгуки на книгу

Це книга про пам'ять крові, про ту саму генетичну пам'ять, яку ми століттями глушили страхом, покорою та чужими наративами. Навроцька, як людина, що звикла працювати з тканинами та образами, тут працює з матерією міфу. Вона не створює «екшн», вона плете візерунок, у якому наше сучасне «Я» намагається намацати пуповину, що зв’язує його з прадавнім, хтонічним початком.

«Intermezzo» - це клінічна карта вигорання, написана генієм. Коли читаєш Коцюбинського зараз, розумієш: він описав наш стан за сто років до того, як слово «депресія» стало мейнстрімом. Це твір про те, як «людина втомилася». Не тілом, а тим самим внутрішнім струмом, який тримає нас вертикально. Я це відчуваю шкірою. Бо «Intermezzo» - це мій особистий сценарій порятунку. Я теж маю свій власний «Кононів». Коли місто починає душити мене своєю «залізною рукою», дедлайнами, шумом, безкінечними «треба» і чужими обличчями, які ти вже не в силах розрізняти, - я роблю те саме, що й ліричний герой.

Це неймовірна, захоплива історія. Не можна робити передчасні висновки, бо автор вдало зробив неочікуваний хід подій. А ці малюнки в книзі додають історії таємничості, що захоплює читати і дізнатись, що буде далі. Головна героїня, яка бореться з своєю залежністю, відвідує анонімні групи. Але її бажання допомогти хлопчику і вияснити, що він хоче сказати малюнками - неймовірно. Як вони стали найкращими друзями, а не просто няня та підопічний. 

Як фанатка Ренсома Рігса та його "Дім дивних дітей", не помилилась, що обрала цю книгу прочитати та повернутись до неї знову.