Рецензії та відгуки на книгу

От що мені сподобалося в десятій книзі про Країну Оз, так це те, що там майже немає нічого про Країну Оз, а згадується чудова драйвова історія принца з жіночим імʼям Інга, який має визволити з полону батьків. Імена у книзі такі, що напамʼять не запишеш, приміром, маму Інги звати Гарі. Не знаю, чи це такий прикол від Френка Баума, чи він не думав, що в якихось країнах це відповідно жіноче та чоловіче імʼя, а не навпаки. Історія геть не в дусі ванільних бравад про Озму і Дороті, від яких уже трохи не по собі, - такі вони правильні та ідеальні.

Це та сама легендарна перша частина «Темних матерій», з якої Філіп Пулман почав свою велику революцію у світі дитячої та підліткової літератури. І найдивовижніше те, що ця книга лише маскується під дитячу казку про дівчинку, яка їде на Північ рятувати друга, а насправді є жорсткою критикою догматизму і грандіозним філософським трактатом.

Коротше, бро, якщо ти, прочитавши назву, подумав, що зараз ми залітаємо в епічне фентезі з махачами на луках чи магічними лісами, то тупо розслабся. Наталка Малетич у «Щоденнику Ельфа» робить геніальний фінт: це фентезі на мінімалках, максимально трушний, реалістичний розвал кабіни про наших сучасних українських підлітків. Авторка закидає ідею, що всі діти народжуються ельфами з прозорими крилами, але коли починається жорстка школа життя, ці крила треба якось зберегти і навчитися літати серед уроків, контрольних, перших крашів і токсичних конфліктів із дорослими.

«Чарівна дикунка» - це приквел до легендарних «Темних матерій», і Пулман тут робить те, що вміє найкраще: бере дитячу пригоду і вшиває в неї такий жорсткий політичний та філософський підтекст, що мороз іде поза шкірою. Це історія про те, як світ поступово занурюється в темряву диктатури, а рятувати надію доводиться найзвичайнішим людям.