Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у березні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
#
Хто ж шукатиме відьму в ліжку інквізитора?
Уявіть французький середньовічний котел. З одного боку Церква та її елітні пси-шасери. З іншого - відьми, яких методично пускають на барбекю. У центрі м'ясорубки опиняється Лу - відьма-втікачка, яка заблокувала власну магію, ховається на соціальному дні, брудно лається і просто відчайдушно намагається не здохнути.
#
Система завжди пережовує ідеалістів
фінал трилогії «Перший закон» - це той самий момент, коли Джо Аберкромбі бере всі твої надії на класичний хепі-енд, зминає їх і жорстко викидає у вікно, прямо як Лоґена Дев'ятипалого. «Останній аргумент королів» - це тотальна деконструкція фентезі, де перемагає не добро чи зло, а той, хто більш безжальний, хитрий і має кращий доступ до ресурсів.
#
Батько, донька і тотальна війна
Якщо фінал другої книги з розмаху кинув нас об стіну, то «Поцілунок переможця» змушує повільно і дуже болісно збирати себе по шматках. Це вже не гра в придворних шпигунів і не витончені політичні танці в шовках. Це випалене поле після того, як імперська машина проїхалася по живих людях. Раткоскі закриває свою трилогію так, як і належить якісній, безкомпромісній військовій драмі: без дешевих чудес і рожевих окулярів.
#
3 в 1
Друга частина трилогії «Перший закон» - це той випадок, коли Аберкромбі бере всі класичні фентезійні штампи типу епічного квесту чи благородної оборони міста і тупо перемелює їх у кривавий, брудний і максимально цинічний фарш. Якщо перша книга була довгою розкачкою і розстановкою фігур на дошці, то в «Раніше ніж їх повісять» починається реальний розвал кабіни на трьох фронтах одночасно.
#
В гнізді гадюк
Якщо перша частина закінчилася болючою політичною угодою, то «Злочин переможця» - це детальна, повільна хроніка того, як ця угода ламає героям ребра. Марі Раткоскі забирає нас із відкритого поля бою і кидає в найтоксичніше середовище з можливих - імператорський двір. Це вже не гра в солдатики. Це чисте, концентроване політичне шпигунство, де повітря настільки густе від брехні, що ним важко дихати, а від одного неправильного погляду цілі міста перетворюються на попіл.
#
Сімейка, але не Адамсів
Ну і твір! Спершу мені здалося, що я читаю продовження «Кульбабового вина» - стиль і логіка оповіді схожі: тільки тут не про літо, а про осінь. Однак атмосфера - душевна, родинна. Потім мені здалося, що я читаю «Мовчазний дім» Орхана Памука: тут теж історія сімʼї, де головною є бабуся. Місцями мені нагадувало Джоан Гарріс з її «Ожиновим вином» чи тетралогією про Віану Роше, десь знайомі нотки з Кадзуо Ішіґуро. Одним словом, фентезі, з натяком на родину Адамсів, Дракулу та Бенджаміна Баттона.