Рецензії та відгуки на книгу

Неймовірна за глибиною збірка поезії першого року повномасштабної війни, хоча є деякі вірші, написані з 2014 року. На жаль, я не дуже цікавлюся сучасною поезією, тож з величезного переліку авторів до ознайомлення з книжкою знала тільки Володимира Білобровця. Здається, в тому й оригінальність антології, що тут представлено творчість не розкручених митців з усієї України. Вірші сповнені віри в перемогу над ворогом (орками), ненавистю до «русского міра» та путлєра, уславленням героїчного минулого України, зокрема козаччини та вояків ОУН-УПА, Степана Бандери.

Знаєте, Остап Вишня - це унікальний дядько. Тільки він умів написати про людське горе і соціальну несправедливість так, що ти читаєш, регочеш, а потім сидиш і думаєш: «Блін, а це ж насправді страшно».
«Панська ялинка» - це шедевр короткої форми. Це вам не сухі параграфи з підручника історії про «класову боротьбу». Це жива картинка того, як жили наші прадіди. Сюжет простий, як двері: бідний селянин хоче влаштувати свято своїй дитині, просто зрубати ялинку. Але в тому світі, де все належить панові, навіть звичайна ялинка в лісі - це злочин.

Важко читалась мені ця книга - дві неділі брала до рук і відкладала, хапаючись за інші історії. Тема дитячого будинку сама по собі непроста… Особливий Юлік спочатку викликав віру в диво, але далі сюжет пішов у такі хащі викрадення машин, мафія, наркотики! забагато всього напхали в одну книгу.

Чесно кажучи, коли читав це в школі, я нудьгував. Ну яка там річка, які косарі, які діди? Хотілося екшну. А зараз, дорослим, відкриваєш Довженка  і просто «пливеш». Це не текст, це якась магія, чистий 4D-кінотеатр у твоїй голові. Ти не те що бачиш літери, ти відчуваєш запах сіна, чуєш хлюпання весла по воді і бачиш ті неймовірні зорі, яких у місті вже не знайдеш.