Ліна Костенко

Відома українська поетеса, письменниця Ліна Василівна Костенко народилася в сім’ї педагогів 19 березня 1930 року. Сталося це в УРСР, а саме, у Ржищеві, що на Київщині.

Коли дівчинці виповнилося 6 років, вона з батьками переїздить до Києва. Чотири класи Ліна закінчила у школі на Трухановому острові. У 1943 році її було спалено, як і село, що було там розташоване. Під впливом від цієї страшної події дівчина написала поезію «Я виросла у Київській Венеції». Після отримання середньої освіти, вона розпочинає навчання в Київському педагогічному інституті, йдучи по слідах батьків. Письменницький хист Ліна проявляла все більш активно, тому було логічним прийняття рішення про продовження освіти у Московському літературному інституті імені Горького. Саме там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-поляком. У спілкуванні з ним вона досконало оволоділа польською мовою, а це, згодом, дало їй змогу здійснювати переклади польських поезій. Також з-під пера поетки вийдуть переклади поетичних творів, написаних чеською мовою.

Ліна Костенко є яскравим представником шістдесятників. Їхня творчість відрізнялася від попередників тим, що вони створювали абсолютно нові стилі, писали авангардно та досить гостро критикували владу. У 60-х роках Ліна Костенко видає збірки «Проміння землі», «Вітрила» та «Мандрівні серця». Остання збірка була дуже високо оцінена як читачами, так і критикою. Після її видання про Ліну Костенко голосно заговорили в літературному колі. Щоправда, у цей же час, почалися закиди щодо відсутності політичної теми у творчості поетки.

Але всі шістдесятники були під пильним поглядом правлячої влади. Вона не могла допустити непослуху. Так, у 1963 році знімають з друку одну книгу Ліни Костенко, а іншу — знімають з верстки. Друкуватися офіційно в Україні стає неможливо. Письменники, у тому числі й Ліна Василівна, знаходили вихід у самвидаві. Також реалізовували можливість друку за кордоном — вірші виходили у світ на території Польщі та Чехословаччини.

1968 році конфлікт між поеткою та владними структурами був ще більш загострений. Річ у тому, що Ліна Костенко виступила на захист несправедливо звинуваченого В. Чорновола. Після цього, її прізвище зникає зі шпальт газет на великий проміжок часу. Письменниця активно пише, щоправда друкуватися не має змоги.

Майже 10 років минуло, доки було у 1977 році нарешті видано збірку «Над берегами вічної ріки», а ще через 2 роки — роман у віршах на історичну тематику «Маруся Чурай». Хоча написана вона була задовго до цього — ще у 1973 році. Цей твір став невід’ємною частиною української літератури у найкращому її прояві. Письменниця отримала Шевченківську премію у 1987 році саме за цей історичний роман у віршах.

До речі, така форма вибрана невипадково. Так, як у романі, тут зображена розповідь про достатньо великий проміжок часу — історична складова твору. Тоді як ліричні мотиви допомагають легше зобразити і повніше передати почуття та особисті переживання закоханої, а потім зрадженої героїні. Ліна Костенко у цьому творі порушила велику кількість проблем: найперша — це проблема кохання та ради, інша — це проблема взаємодії митця із суспільством. Адже головна героїня — Маруся Чурай — авторка народних пісень, не завжди була сприйнята людьми, адже вона була не такою, як всі. Критики часто відзначають автобіографічність цієї проблеми, яку Ліна Костенко перенесла у твір зі свого особистого життя.

Також Ліна Василівна пише для дітей. Наймолодшим читачам полюбилася збірка віршів «Бузиновий цар», яка була видана 1987 року.

У 1999 році у світ виходить поема «Берестечко». Цей твір про історичні події, а саме — битву під Берестечком, яка скінчилася поразкою, був написаний ще у період 1966-1967 років, але багато разів був редагований та доповнений. Авторка використовує прийом ретроспективи (як і у «Марусі Чурай») для висвітлення події. Також широко зображені біблійні образи та мотиви. Так, Богдана до бою порівнювали з Мойсеєм, образ хреста та Голгофи також зустрічається. Присутня також аналогія з міфологією. Так Україну порівняно з Прометеєм, якому орел їсть печінку. У 2010 році «Берестечко» було перевидане.

Цього ж року світ побачила перша прозова книга авторки — «Записки українського самашедшого». Вона вийшла накладом у 10 000 примірників, які було розкуплено за 2 тижні. Доки додруковувалися нові екземпляри, до продажу вже надійшли піратські копії. Це, з одного боку, неприємність, а з іншого — якщо на книгу роблять копії, то вона дійсно варта уваги.
Мова йде про період життя в Україні під час президентства Леоніда Кучми та про події Помаранчевої революції. Головний герой записує до свого зошита всі страшні та сумні звістки, які бачить у новинах, або й на власні очі.

У 2012 році Ліна Костенко отримує звання «Золотий письменник України».

Їй також хотіли присвоїти звання Героя України від якого вона просто відмовилася, оскільки це суперечило її політичним переконанням та поглядам.

Ліна Костенко також є почесним професором Києво-Могилянської академії, почесним доктором двох університетів: Львівського та Чернівецького.

Її твори були перекладені на 8 мов світу, їх люблять та читають в Україні та за кордоном.