Оксана Забужко «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». — К: Факт, 2007. —640 с.

Книга Оксани Забужко Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». — найскладніша з усіх інших у моїй практиці читача, але водночас, найцікавіша, тому що спонукає по-новому поглянути на життя і творчість Лесі Українки. В шкільній програмі Лесю Українку характеризують, як «сильну особистість», мужню жінку, яка все життя бореться з невиліковною недугою, а грунтовно проаналізовано у школі було лише «драму –феєрію «Лісова пісня».
Тож, книга Оксани Стефанівни стала для мене відкриттям, яке потребує подальших роздумів. Сподіваюсь, ця перша спроба осмислення буде більш менш вдалою, хоч і дуже поверхневою.

В цьому огляді не зможу охопити багатьох аспектів цього дослідження, тому що книгу потрібно перечитувати кілька разів, аби зрозуміти глибше. В тексті надзвичайно багато цікавезних посилань, які відсилають читача до інших тем, які Оксана Стефанівна закликає читати, вивчати, досліджувати. Такими темами наприклад, є: «куртуазна лицарська література в творчості Лесі Українки», місце танцю в її драмах та творчості, сила вогню, як джерела енергії, що забезпечує духовне переродження та кармічне очищення [C.266 -267]; тема «козацтва, як лицарського ордену зі шляхетським статусом» [С. 309] та дуже дуже багато інших тем над якими ще потрібно працвати багатьом дослідникам: медієвістам, культурологам, філологам, антропологам, мистецтво- та театрознавцям.
Для кращого сприйняття та розуміння цієї дослідницької наукової праці Оксани Забужко варто прочитати всі драми Лесі Українки , назву лише деякі з них, які читав: «Лісова Пісня», «Кассандра», “Одержима” «Бояриня», «Камінний господар».

Мене вражає та щиро захоплює глибина знань та начитаність Оксани Стефанівни, адже письменниця своєю книгою доводить що творчість Лесі Українки варто розглядати, як найяскравішої представниці благородної дворянської аристократки, спадкоємиці древнього лицарського роду. Це книжка про «Україну, яку ми втратили», але й на моє переконання – про Україну майбутнього, європейську вільну державу з цінностями демократії, свободи, в якій людина та її життя є найвищою цінністю, а добробут кожного залежить від його індивідуальних можливостей проявити силу духу та інтелекту.
Після прочитання книги Оксани Забужко Леся Українка постає перед читачем, як жінка, що відстоює своє право бути самодостатньою творчою особистістю із власним світоглядом та переконаннями, які часто йдуть всупереч тогочасним патріархальним принципам суспільства.
Тема ролі жінки в ранньохристиянській церкві на матеріалі драми “Руфін і Прісцілла” , філософія шлюбу, кохання як муки, і єднання двох душ, як спосіб єднання з Абсолютом -«Зумій своїм життям до себе дорівнятись» (Лукаш - Орфей), саме ці теми захопили мою увагу, але сприйняття та інтерпритація книги Оксани Забужко може змінюватися від одного прочитання до іншого, оскільки в її основі надзвичайно багатогранний літературний та історичний матеріал.
Книгу варто прочитати усім, хто усвідомлює свою національну та культурну ідентичність, як представник українського народу та нації. Саме за таку незнищенну Україну добра та Світла віддають свої життя сьогодні наші воїни в боротьбі з московитами, які завжди прагнули нас підкорити, знецінити нашу культуру, мову, віру, а зрештою нас знищити.
Завдяки таким «героїням національного пантеону», як Леся Українка, що «мають в серці те, що не вмирає», окупантам ніколи не вдасться досягти такої цілі, тому що свобода – найвища цінність буття людини, а зло завжди приречене на поразку.
І наостанок: Ця книга буде надзвичайно корисною філологам, вчителям української літератури, які прагнуть глибше та інакше сприймати та інтерпретувати життєвий та творчий шлях Лесі Українки без пафосу та міфів.

P. S. Минуло вже кілька днів після прочитання книги Оксани Забужко «Notre Dame D'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», а книга залишається в пам'яті, розумію, що перечитуватиму її, неодмінно придбаю для власної книжкової полиці, тому що це одна із тих книг, яка має стати настільною, тому що важлива для самоусвідомлення себе, як українця, громадянина, читача.
Своєю книгою Оксана Стефанівна доводить, що українці культурно, ціннісно, ментально– європейці.
Шляхом свідомого винищення спадкової інтелігенції радянська влада, а пізніше – «хамократія» робила все, щоб знецінити українську культуру, літературу, показати її як масову, «селянську», часто злиденну, орієнтовану на масового споживача, який ненавидить все, що длч нього незрозуміле, а отже “великопанське” \ тобто чуже, вороже.
Наведу лише декілька тем, які є показовими й для сьогодення:
«Помаранчева революція» 2004 –го, як «повстання демократії проти хамократії» [C.606-607];
«Культурний націоналізм виникає на перехресті двох осей» – історичної «горизонталі» (жива пам`ять неперервної традиції в часі) та метафізичної «вертикалі» (що Бог думає про нас у вічності). Тільки наявність їх обох забезпечує культурі свідомість самоцінности, опору в собі самій, а національній інтелігенції відповідно , – духовну автономію і від держави і від публіки... свобода «інтелігенції традиції» є відповідальністю перед Богом і історією, і тільки ця свобода й здатна зробити її духовною аристократією –точкою опори в суспільному організмі. [C.600 -601] .
Саме такими представниками інтелігенції є люди чия творчість до сьогодні є відомою лише на рівні прізвищ, мимохідь згаданих, у шкільних підручниках,тому мені потрібно відкрити для себе творчість Олени Пчілки, Миколи Зерова, Юрія Шевельова, Валеріана Підмогильного, Миколи Хвильового, Соломії Павличко, В'ячеслава Липинського.
Ось лише деякі книги на які звернув увагу:
Монографія Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі»
Соломія Павличко «Теорія літератури» 2002;
Ольга Косач-Кривинюк «Леся Українка: хронологія життя і творчості»;
Всі драми Лесі Українки;
І звичайно ж, буду продовжувати читати книги Оксани Стефанівни Забужко, це складно, але завжди цікаво для подальшого осмислення.
10.07.2023