П'єр Леметр "До побачення там, нагорі!"

Чи замислюватися ви, чому люди зводять дороговартісні надгробки для своїх померлих родичів? Щоб на пам'яті рідних підкреслити свій статус, свою значущість? А може тією показовістю вони саме так проявляють любов до померлих, яку не могли дати їм за життя?

А якщо померлий - це солдат, що загинув на війні? То до його вшанування прикладеться ще й держава і це буде найаморальнішою аферою століття. Війна дає чудовий спосіб заробити, навіть вже закінчившись.

У Першу світову війну Франція дуже постраждала. Повсюду локалізувалися тимчасові кладовища воїнів. Замість того, щоб відроджувати країну, французи виконували почесне зобов'язання перед героями - військові перепоховання.

Вся країна була охоплена божевільним прагненням віддати належну честь загиблим. І це прагнення було абсолютно пропорційним до того, з якою зневагою ставилися до тих, хто вижив.

Дивує аморальність перепоховань, що фінансував уряд з державного фонду: невеликі за розміром домовини, які за тендерами проходили як дубові, по факту були зі сосни, не співпадіння імен померлих, безвідповідальність під час ексгумації, іноді замість тіла в домовину могли просто насипати землі, або покласти тіло боша.

А махінації з монументами. О, саме тут повірте, - ви будете навіть співпереживати  двом авантюристам, які їх затіяли.

Так, у книзі багато мертвих персонажів. Але не думайте, що книга може викликати гнітючість. Навпаки, читається із захопленням як детективний триллер. Дотепний антивоєнний роман, за який до речі автор отримав Гонкурівську премію у 2013 році.

Найголовніше, - на фоні подій Великої війни, розгортається "війна батька і сина". Так, лише коли втрачаєш, - справді цінуєш. І жоден монумент не взмозі передати обсяг любові до рідних.

А тим, що внизу вже байдуже зневага близьких, й ницість держави, -
вони всім шлють вітання, нібито застерігаючи: "До, побачення там, нагорі!".