На світ Михайло Михайлович Коцюбинський з’явився 17 вересня 1864 року. І хоча подія ця сталася у Вінниці, та дитинство майбутнього письменника пройшло у місті Бар, куди вони з батьками переїхали.

Батько Михайлика зловживав оковитою. Говорять, що причиною цьому став його запальний характер. Річ у тому, що він, працюючи на посаді службовця, часто не знаходив спільної мови з начальством, у зв’язку з цим його звільняли. Він багато разів залишався без роботи, ледь її отримавши. Саме через це почав пити, від безвиході, бо мав чимось годувати дружину та п’ятеро їхніх дітей.

Отримувати освіту малого Михайла відправили до сільської школи, а потім — до Духовного училища, що було розташоване у місті Шаргород. Майбутній літератор зарекомендував себе старанним та кмітливим учнем. Саме під час навчання в училищі в його житті трапилася подія, яка, можливо, і дала йому поштовх до літературної творчості. Будучи підлітком, він закохався в дівчину, яка була на 4 роки старшою від нього. І він вирішив, що матиме шанс підкорити серце коханої, коли буде освіченим і покаже свій розум. З цією метою Михайло починає дуже багато читати — в основному це були Шевченко та Марко Вовчок. З коханням до дівчини, все ж, не вийшло, проте письменник знайшов іншу любов — любов всього свого життя — літературне слово.
На жаль, здобути освіту повністю хлопцеві не вдалося. Скрутне матеріальне становище у сім’ї змусило його облишити навчання і повертатися додому. У той період (1881 р) повністю втратила зір його мати. Ще через 5 років відходить до іншого світу батько. І у двадцятиоднорічному віці М. Коцюбинський мав стати годувальником для родини. Він починає давати приватні уроки та багато працює для надбання нових знань. Молодий чоловік розуміє, що те, яку освіту він отримає, повністю вирішить його подальше життя. І, зрештою, у 1891 році він складає екстерном іспит і тепер має законне право працювати репетитором при училищі у місті Вінниця. Вже тоді Михайло Коцюбинський багато думав і озвучував ідеї революційного спрямування. Звичайно, що тодішня влада не хотіла навіть чути про подібне. За чоловіком слідкували.

Перша спроба письменника надрукувати власний твір була не досить вдалою. Власне «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» друком таки вийшов у 1884 році, проте критика його не сприйняла. Говорять, що дехто навіть радив Коцюбинському полишити літературну справу, мовляв, вона не для нього. На щастя, молодий чоловік не припинив писати. Щоправда, робив він це «у шухляду», навіть не намагаючись друкувати. Познайомившись у 1890 році з Іваном Франком та іншими письменниками, зважується знову спробувати. Цього разу все пройшло вдало. Періодичні видання все частіше приймали до друку його твори, які отримували схвальні відгуки.

Звичайно, що література в той час не стала для нього заняттям основним. Працював він на абсолютно різних посадах: діловодом, журналістом, редактором, статистом.
Одружився на Вірі Устимівні Дейші. Вона поділяла його революційні погляди, займала активну громадську позицію. Але після народження їхніх чотирьох дітей: двох синів та двох дочок, вона більше стала перейматися домашніми клопотами. Їхній дім був завжди відкритий для гостей. Часто у вільний час до них приходили молоді літератори: читали свої твори, обговорювали їх, вели бесіди про високі речі.

Велику частину біографії автора дослідники мали змогу дізнатися із його особистих листів. Вони були адресовані Олександрі Іванівні Аплаксіній. Вона була на багато років молодшою за нього, і їхній зв’язок тривав великий проміжок часу. Самих лише послань до неї нараховують більше трьох сотень! Та стосунки між ними припинилися у 1907 році, коли про коханку чоловіка дізналася Віра Устимівна. Хтось надіслав їй листа, у якому йшлося про невірність М. Коцюбинського. Сім’я була збережена.

Письменник пробував себе у різних жанрах літератури: писав поетичні твори, нариси, займався перекладацькою діяльністю. До речі, він був поліглотом, у прямому смислі цього слова — знав 11 мов. Та найбільшу частину його літературного доробку, все ж, склала проза.

Одним з найбільш відомих творів письменника стала повість «Тіні забутих предків», яку він написав під враженням від подорожі до Галичини. Цей твір, беззаперечно, увійшов до класики української літератури. Його було покладено в основу кінострічки Сергія Параджанова, яка отримала надзвичайну популярність.

Здоров’я письменника похитнулося досить рано. Він хворів астмою та туберкульозом. Люди, які розумілися на мистецтві та на літературі, а саме члени «Товариства прихильників української науки і штуки», побачивши, що М. Коцюбинський має дар, який треба плекати і використовувати, створюють для нього спеціальну стипендію розміром у 2 тисячі карбованців на рік. Їхньою метою було забезпечення матеріального стану автора для того, щоб він мав більше часу для літературної праці, а не переймався зароблянням грошей. Для покращення здоров’я Михайло Михайлович багато подорожує країнами Європи, в тому числі він відвідує й Італію. Саме у цій країні, на острові Капрі, він багато спілкується з Максимом Горьким, навіть деякий час у нього живе. Саме тут він написав «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».

Цей світ письменник залишив 25 квітня 1913 року у Чернігові, де й був похований. Літературний доробок письменника за обсягом просто величезний. Писав він по-новому, так, як, на той момент, не писав ніхто. Його називають і модерністом, і експресіоністом. Але, у будь-якому випадку, він зробив значний внесок в українську літературу та в розвиток української літературної мови.