Я обожнюю історії, де фінал залишає гіркуватий післясмак. Мені подобається, коли протагоністу не вдається досягнути поставлених цілей та зупинити антагоніста. Подібні твори завжди в тренді та змушують їх обговорювати. Але це не стосується книги Шарі Лапени "Тут всі брешуть". Це один із тих самих випадків, коли умовне зло не лише непокаране, але й отримує майже всі почесті (славу, увагу, популярність).