Спершу мені здалося, що я читаю детектив. Адже головна героїня прагне за малюнками дитини розгледіти вбивство. Пізніше я стала усвідомлювати, що тут не обійшлося без містики і без спілкування з духами. Насправді розвʼязка є неочікуваною і чудово підійшла б під екранізацію в стилі «Секретних матеріалів». Додам, що загадковості додають чорно-білі ілюстрації, яких чимало на сторінках. Складається враження, що ці малюнки зараз оживуть і розкажуть уже мені, читачці, якусь страшну історію. 

З цією книгою я хотіла познайомитися ще рік тому. Однак тоді її не знайшлося в бібліотеці: хтось в нашому селі саме знайомився, випередивши мене. А цього разу я просто натрапила на неї. Не знаю, чи чекала вона саме мене, стоячи на полиці, але так склалася вже її доля. 

Павло Вишебаба шукає себе в різних напрямках: тут і інтимна лірика, і громадянська, і психологічні картини, і тонкі релігійні нотки, навіть вдалі, дуже щемливі відкриття (вірш "Зірка"). Як можна в двох словах оцінити книгу віршів, аби читач рецензії зробив правильний висновок для себе, читати чи ні?