Рецензії та відгуки на книгу

Я просто вражена майстерністю Лесі Українки. Прочитала її поему «Триптих» і досі перебуваю у стані евристичного пошуку відповідей про сенс нашого буття. Надзвичайно оригінальна ідея створити комбінацію з трьох творів, що нібито належать до роду лірики, але в той же час містять риси інших родів. 
«Що дасть нам силу» - перша частина триптиху, написана у 1903 році. За визначенням авторки, це апокриф. Друга частина - «Орфеєве чудо» - подана як легенда; третя - «Про велета» - казка. Дві останні частини було створено у 1913 році, тобто, власне, перед смертю письменниці. 

Доволі незвична й оригінальна поема Лесі Українки під назвою «Одно слово». 1903 рік - написання, а видано аж через пʼять років. Дехто з науковців називає твір «віршованим оповіданням», хоча, звісно, це поезія, є ритм, є стиль, є глибина та душа. Чимось мені нагадало безсмертну «Бояриню». 

Трапилась мені нагода познайомитись з барвистою книжечкою віршів під назвою«Панда і весела веранда» від Карини Линни. Перше, що привертає увагу - дуже милі ілюстрації. Я хоч і доросла, але зізнаюсь чесно, ці симпатичні дружелюбні звірятка так і просять: «ану, відкрий цю книжку!»

Сьогодні отримала величезне задоволення від прочитання, на жаль, маловідомої поеми Лесі Українки «Ізольда Білорука». На відміну від інших поем, які я вже розглядала, цю було написано вже зрілою авторкою у Кутаїсі у 1912 році, за рік до смерті письменниці. Тож перед нами твір пізньої Лесі Українки, і це помітно не лише за художньо-поетичними особливостями поеми, а й за філософською глибиною. Поетеса дещо видозмінює відому середньовічну легенду та роман про Трістана та Ізольду, надаючи йому трохи диявольського звучання.