Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Нема оцінок
У монографії на широкому джерельному матеріалі розглянуто повсякденне життя студентства підросійської (або Наддніпрянської) України другої половини 19 - початку 20 століття, тобто йдеться про території, що були у складі Російської імперії (крім Західної України). Це наукова праця, тож розрахована на фахівців і звичайному читачеві може здатися заскладною для прочитання.
Нема оцінок
Непогана книга, написана більше з метою популяризації історії студентства, ніж оприлюднення наукового дослідження. Автор демонструє широку палітру повсякденного життя київського студентства 19 - початку 20 століття. Якісний папір, цікаві та оригінальні світлини, нові видання у списку літератури. Як подарунок - річ цінна і вартісна. Безумовна знахідка для екскурсоводів.
Однак до автора є дуже багато зауважень: посилання на одного автора, коли по 2-3 сторінки тексту взято з одного джерела, переказ розділів науковців, що писали про студентів раніше. Або взагалі відсутність посилань.
Нема оцінок
Уперше про Полонську-Василенко дізналася 1997 року, коли потрібен був матеріал на урок з історії у школі. У восьмому класі ми вивчали Богдана Хмельницького. Інтернету не було, в бібліотеках українських книжок було мало, а тут кіоск біля дому, і за 5,5 грн продають двотомник якоїсь Полонської-Василенко. Ми купили книги, і я стала читати. Другий том якраз починався Національно-визвольною війною. Отоді я вперше дізналася про наїзд Чаплинського на хутір Суботів, про події Руїни, про культуру і побут козацтва.
Нема оцінок
Наталія Полонська-Василенко - не тільки видатна українська історикиня, а й слухачка Київських вищих жіночих курсів початку 20 століття. Приємно відзначити, що вітчизняні науковці таки змогли видати спогади науковиці. Для мене, як історика, це стало справжньою подією. Найбільше мене цікавив період перебування у Києві та навчання на курсах: як ставилися дівчата одна до одної, чи були конфлікти, яким було спілкування із професорами? Прикметно, що ставлення пані Наталії до своїх однокурсниць важко назвати прихильним. Зокрема через те, що історикиня вже була одружена, а більшість дівчат - ні.
Нема оцінок
Ще до того, як родичі Зінаїди Тулуб взялися видати її спогади «Моє життя», я мала честь працювати з ними в архіві Інституту літератури в Києві. Брала до рук машинопис і робила виписки далекого 2011 року. Як же спростили життя науковцям нащадки славетної письменниці! Мене тоді цікавив період навчання пані Зінаїди на Київських вищих жіночих курсах. Зауважу, що спогадів київських курсисток початку 20 століття в нас майже немає.
Нема оцінок
Армстофан - батько комедії. У цьому збірнику найбільше мені припала до душі комедія «Хмари». В ній жорсткій критиці піддано відомого грецького філософа Сократа та його учнів - софістів. Головний герой твору - Стрепссіад - бажає уникнути проблем із кредиторами. Його син - Фіддіпід - захоплюється кінним спортом, тож ніяк не може допомогти батькові. Єдиний вихід - йти до сусіда Сократа вчитися мудрості. Аристофан кепкує із образа філософа, слуги якого вкрали у Стремссіада одяг, сам філософ сидить у гамаку й виголошує якісь нісенітниці. Потім до школи Сократа відправлено сина.
Нема оцінок
Роман у двох книгах. Читається достатньо важко, в основному через значний обсяг та кількість героїв, половину з яких я би точно прибрала. Однією з ліній є упереджене ставлення Домбі до дочки Флоренс, адже вона не може бути спадкоємицею. І хоч дочка любить батька і є людиною відданою, Домбі всі свої надії на щасливе майбутнє повʼязує із сином Полем, який є хворобливим і слабеньким. Поль ставить закономірні питання: чому в нас є гроші, але ми не змогли врятувати маму від смерті? Врешті-решт, Поль не зміг прожити довго.
Нема оцінок
Пригоди хлопчика, який народився в робітничому домі, а його мати померла при пологах. Історія про те, як не стати злодієм, попри те, що обставини життя складаються так, що ти нікому не потрібен, а виживати якось треба. Діккенс яскраво змальовує життя найнижчих верств британського суспільства, повсякденний світ злодіїв і вбивць. Їм він протиставляє містера Браунлоу, який вірить у те, що Олівера можна врятувати і виховати порядною людиною. Одним словом, це нібито і роман для підлітків, а з іншого боку - книга для дорослих, де показано темне життя лондонського соціального дна.
(2 оцінок)
Як це не прикро визнавати, мене ця книга не зачепила. Твори Стендаля, Бальзака, Меріме я памʼятаю ще зі школи, а от Флобер вилетів з голови. Чогось мені у цьому романі не вистачило. А може, просто образ Емми Боварі контрастує із батьком Горіо та Хосе. Я доволі скептично ставлюся до жінок, які заводять коханців, якою б не була причина цього кроку. А тут у пані Боварі один коханець приходить на зміну іншому, декому вона просто відмовляє. Дочку свою не любить. До чоловіка ставиться прохолодно. Яким є сенс її існування? Я так цього не осягнула. Тому мені геть не шкода її.
Нема оцінок
Перед нами збірка новел Проспера Меріме, але найголовнішим є «Етруська ваза». Напевно, цей твір усе-таки не стільки про кохання, скільки про ревнощі і мінливість нашого життя. Сьогодні ти закоханий, маєш людину, яка відповідає тобі взаємністю, а завтра тебе викликають на дуель і вбивають на ній. Таким був Огюст Сен-Клер. Його не любили у вищому світі за його пихатість. Закоханий у вдову Матільду де Курсі, він ревнує до старого залицяльника, що давно подарував їй етруську вазу. Врешт-решт, графиня розбиває цю вазу, аби не було приводів до ревнощів. Однак чи це рятує Огюста від смерті? Ні.