Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Нема оцінок
Книга, яка є набагато сильнішою від більш розкрученої зараз розповіді Євгена Лакінського про Канаду. Скромно оформлена, але дуже жива й емоційно написана. Видно, що автор не шкодує, що поїхав жити у Квебек, хоча йому довелося пройти чимало випробувань, аби вижити в холодній і далекій канадській провінції. Книга написана із любовʼю і на основі власних вражень і власного досвіду, що є надзвичайно цінним.
Я трохи знаю про Квебек. Там проживає одна моя знайома, якій довелося у 1990-ті виїхати з України заради лікування дочки. Її історії про Квебек дуже схожі із оповіддю пана Євгена.
(1 оцінок)
Напевне, перша книга Джоан Гарріс, де немає натяку на їжу та кулінарію, хіба що часто згадується нектар, однак він ніяк не збуджує апетит. Якщо взяти мої очікування від книги і результат, то книга відверто розчарувала. Що за казку я читаю? Навіть «Шоколад» виглядав більш реалістичним! Мало того, що я прочитала казку, я не зрозуміла, для чого її було написано. Так, кохання перемогло. Том 90 відсотків книги вірить, що кохає Ванессу, а потім різко прозріває і усвідомлює, що весь час кохав Чарісу. Як таке може бути? І до чого вся ця війна між метеликами? До чого тут Павук зі свиткою?
Нема оцінок
Талановито написана книга, я б навіть сказала, що нагадує Льва Толстого за манерою подачі інформації. Однак читати її непросто через великі за обсягом абзаци з описами та міркуваннями автора.
Єврейська родина, що завдяки невтомній праці стає лідером з виготовлення рукавичок. Вродливий нащадок Швед Левов, його дружина модельної зовнішності, яка змушена жити в тіні чоловіка, та улюблена дочка, яка кидає виклик суспільству і батькам, обираючи не просто шлях комунізму, а тероризму, й усвідомлено скоює злочин.
Нема оцінок
Збірка, присвячена ролі жінок у світі. Окремий розділ - про Соломію Павличко, дочку відомого поета Дмитра Павличка, літературознавицю, засновницю видавництва «Основи». Найбільш цікавим для мене був епізод про політичне представництво жінок. Я замислилася тоді: чи це добре, чи погано, що політика в Україні маскулінна.
А про пані Павличко читати - одне задоволення. Я прочитала дві книги покійної Соломії Дмитрівни, тому з повагою ставлюся до її спадщини, хоча і не дуже поділяю її думки про сексуальні орієнтації українських письменників минулих часів.
(3 оцінок)
Яма. Коротка назва вулиці Ямської в Києві, відомої розміщенням на ній понад сто років тому будинків розпусти. Власне, перед нами історія й опис повсякденного життя одного з таких закладів. До дівчаток є певна симпатія, адже на цей слизький шлях вони стали з соціально-економічних причин. А ось один із відвідувачів закладу - студент, який хоче врятувати одну з повій: напевно, він щиро вірить у те, що може зробити світ кращим. Однак, на жаль, не зможе. Щось тягне ту повію повернутися назад, до Ями, жити без напруження і особистісного зростання.
(1 оцінок)
Ця книга мене не дуже зачепила. Напевно, через свою заполітизованість. Ішігуро є різним: якщо «Клара і Сонце» чимось нагадує «Не залишай мене», то «Художник хиткого світу» чимось нагадав «Сніг» Орхана Памука. Ну, не той жанр обрав містер Ішігуро, він має писати про стосунки, а не замислюватися про післявоєнну Японію, політичну пропаганду крізь картини, співпрацю із тоталітарною владою і зради, про тавро зрадника в головного героя й проблеми в його дочки, яка не може укласти шлюбний договір, бо її батько тепер має погану репутацію.
(1 оцінок)
На момент прочитання «Ноктюрнів» я вже була ознайомлена із романами Кадзуо Ішігуро, тому здивувалася, що британський письменник взявся за малу прозу. Як на мене, романи йому вдаються краще. Він може в них розгорнути свою думку й наситити її описами. А от жанр малої прози явно не його. Немає того лаконізму, як у Шміта, немає психологічного вибуху, як у Коцюбинського. Перед нами пʼять історій про музику і музикантів, дія в яких відбувається в темряві. Хтось вважає, що шлюб, який вже вичерпав себе, можна врятувати у Венеції, і саме перебування в цьому місті врятує те, що вже не врятувати.
(2 оцінок)
Кожна або майже кожна книга Джоан Гарріс має звʼязок із кухнею чи кулінарією. Читаєш - і виникають певні асоціації. «Шоколад», «Ожинове вино», «Льодяникові черевички». Якась магія у назві і в описі! «Пʼять четвертинок апельсина» також про кулінарію, однак жодної магії - лише гіркі реалії французької провінції періоду нацистської окупації. І апельсин гіркий. Жінка з трьома дітьми на руках, вдова, яка заради виживання погоджується на сексуальні стосунки із німцем. Діти, яким вона приділяє мінімум уваги. Непрості стосунки з дочкою.
Нема оцінок
Володимир Гінда - один з небагатьох в Україні спеціалістів з історії спорту в роки Другої світової війни. А може, навіть і єдиний. Читала цю книгу ще в першому виданні, яке мало значно скромніший наклад, активно використовувала статті пана Володимира під час написання своїх наукових статей і з повагою ставлюся до його праці. Що ж стосується цієї книги, то тут зібрано інформацію про розвиток різних видів спорту під час нацистської окупації України, опрацьовано архіви, проаналізовано сотні номерів окупаційної преси, зокрема «Нове українське слово», «Перемога», «Голос Волині».
Нема оцінок
Непогана книга, що являє собою нариси про життя відомих і не дуже українців. Я би сказала так: про не дуже відомих більше нарисів. Не знаю чому, може, щоб зробити їх більш відомими. До пана Гінди ставлюся як до професіонала своєї справи і одного з небагатьох фахівців з історії Другої світової війни. Тому в мене немає жодних запитань щодо правдивості описаних подій, ретельної роботи з джерелами та фаховості висновків. І все ж ця збірка все-таки для істориків-професіоналів, а не для пересічного читача. І не слід читати її до кінця - це не простий процес.