«Часом те, що неправильно – найкращий вибір». А ви згодні з цим твердженням? Саме на ньому я зафіксувала погляд, коли вперше розгорнула збірку Олександра Козинця «Стежки босоніж». І, власне, дотепер повторюю цю фразу щоразу, коли життя виганяє мене з літака – стрибнути з парашутом, коли не знаєш, чи достатньо буде смикнути за кільце, щоб парашут розкрився. Чи принесе мені цей вибір більше радості? Чи я про нього шкодуватиму?

Оповідання це розкриває відразу декілька сторін життя кримсько-татарського суспільства початку ХХ століття. В ньому представлений конфлікт, який можна узагальнити "традиції-новації", і усіх героїв можна віднести до одного з наведених таборів. Саме цей розподіл показує консервативність суспільства, що тягне за собою обмеженість прав і життя в цілому і чоловіків (меншою мірою), і жінок. Кожен персонаж із властивою авторові реалістичністю та уважністю до деталей описаний так, що ми його бачимо не лише як образ, але і розуміємо усі його вчинки.