І
Іван Дідух був добрим господарем. Взяти до уваги хоча б те, що він запрягався в борозну, тоді, як його кінь був запряжений в підруку. Люди казали, що він працював більше, ніж його худоба, але ту він, хоча б, жалів, а себе — зовсім ні.

VI

Роман швецького письменника і блогера Фредеріка Бакмана «Чоловік на ім’я Уве», який вийшов у видавництві «Книголав», знайомить нас на перший з доволі тривіальною, а часами й неприємною особою головного героя. Однак не все так просто… І в цьому саме полягає цінність твору.

І
Розповідь, яку я поведу далі, сталася предавно. Розказана вона мені була старою-престарою жінкою.
На одному красивому українському хуторі жила родина козака Данила Чабана. До слова, цей хутір йому й належав, бо він його успадкував. Населений пункт цей був розташований у дуже мальовничому місці. Його оточували степ, ліс, річка, луки, гори й долини. Влітку, під час сходу сонця, тут відкривався неймовірний краєвид. Не менш красивими були вечори з усипаним яскравими зорями небосхилом. Ще одною перевагою цього місця були хороші сусіди, також з роду козаків.