Ще одна книга про звірства нацистів під час Другої світової війни. Але крім цього вона про людей, які в найтяжчих обставинах свого життя не втрачали віру в Бога. Насправді, саме духовних думок в таких книжках майже немає, тому мені став цікавим такий бік. Коррі розповіла справжню історію своєї сімʼї. Спочатку історія починається дуже душевно та атмосферно, про лад в їхньому будиночку, про роботу в майстерні з годинниками. Про батька, який кожний ранок починав з того, що читав Біблію перед сніданком всій сімʼї та молився.

Вперше прочитала цю книгу 13 років тому. У травні 2025 перечитала. 

Як тоді, так і тепер я під враженням. Але враження тоді і тепер дещо різняться. Пам'ятаю, тоді запоєм читалося саме про перехід від заможності до злиднів, коли був усім і став ніким. Тоді книга вселила страх що можна і як можна перетворитися на овоч, впасти у бідність...

Тепер ( на свій подив) від книги піймала посил: матеріальна сторона життя - це ще не все.

В Парижі на четвертому поверсі живе Марі-Лор, незряча дівчинка. Вона втратила зір внаслідок катаракти, а ще під час пологів померла її мама, тож вона живе з татом, майстром ключів у природничому музеї. Він не здався і не склав руки, він терпляче учив дівчинку, що життя триває далі. Він вирізьбив для неї ціле місто, справжні вулиці і будинки, що оточують їхню домівку, щоб вона могла орієнтуватися, коли вийде з дому. Вона залюблена батьком, щодня пізнає щось цікаве в музеї від працівників, які радо проводять з нею час, вона захоплено читає книжки Жуля Верна, надруковані шрифтом Брайля.

Спочатку важко вчитатися в роман. Кілька сюжетних ліній, все рване і непов'язане. Особливо важка для сприйняття лінія з майбутнього. Я прочитала десь на третину, тоді повернулася на початок і читала знову, так було легше. Основна ідея книжки - це її назва. У кожного свій час, і якщо дуже захотіти і знати як, то можна зробити, що він буде летіти стрілою, і все буде швидким, і події навколо будуть пролітати, як стовпи за вікном інтерсіті. А можна сповільнитися, і дні будуть безкінечними.