Рецензії та відгуки на книгу

«Чоловіки, що ненавидять жінок» - це холодний, математично вивірений і неймовірно похмурий шедевр. Він не лише перевернув правила детективного жанру у 2000-х, запустивши цунамі скандинавського нуару, а й подарував нам Лісбет Саландер - персонажа, який довів, що найефективніше правосуддя іноді здійснює людина з татуюванням дракона на спині та електрошокером у кишені.

Уявіть, що ви - типовий дванадцятирічний гік. Ви добре знаєте математику, але при погляді на дівчат миттєво пітнієте і втрачаєте здатність формулювати думки. І раптом у вашій вітальні матеріалізується справжній агент ЦРУ, який забирає вас до надсекретної Академії шпигунства. Звучить як мрія підлітка? Але вже першої ночі на Бена Ріплі скоюють замах, а замість крутих лазерних годинників і смокінгів він отримує параною, підстави від однокласників і таємну операцію «Полювання борсука», де йому відведено роль сліпої наживки. 

«Як розкрити власне вбивство» американки Крістен Перрін - це дуже свіжий і дотепний погляд на класичний жанр затишного англійського детективу. Ми бачимо текст, який грається з правилами Агати Крісті, але додає до них сучасну, трохи абсурдну психологічну глибину.
Перрін конструює ідеальну передумову: що станеться, якщо людина знатиме про своє вбивство за 60 років до того, як воно відбудеться, і присвятить усе своє життя підготовці до розслідування?

«Коротке життя Джессі» Максима Похитона - це, мабуть, поки найнеочікуваніший і найрадикальніший зсув детективних перспектив і оцінок.  Але не варто обманюватися пухнастою фактурою. Це не мила вечірня казочка про звірят, а повноцінний пригодницький трилер, де головним героєм виступає хом'як на ім'я Джессі. Похитон бере класичний прийом зооморфної алегорії від Орвелла з його «Колгоспом тварин» до Річарда Адамса з жорсткими «Небезпечними мандрами» і поміщає його в реалії сучасного антропоцентричного світу.